У Євангелії від Матея читаємо про те, як Ісус Христос обирає перших учнів: «А йдучи попри Галилейське море, побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, його брата, що закидали сіті у море, бо були рибалки. І до них мовив: “Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей”» (Мт.4,18-19). Чому Ісус обирає саме дванадцять апостолів? Для чого Він їх кличе? А що таке Церква взагалі? Навіщо ходити до Церкви? На ці запитання шукає відповіді сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Дорогі брати і сестри! А навіщо мені Церква? А що таке Церква взагалі? І чому до неї потрібно ходити? Ісус проповідував Царство Боже, ну, про все добре проти всього поганого, а тут з’явилася якась Церква. Більше того, інколи вона виглядає, як якась стіна між Христом і мною. Так дуже часто говорять люди, які хочуть виправдати своє душевне християнство. Ну, наприклад, а навіщо ходити до Церкви? Головне – це мати Бога в душі, співати, молитися, поклонятися Йому в душі. Отже, чи хотів Ісус Церкву? Чи вона якось з’явилася сама, а потім приватизувала Його вчення?
А давайте подивимося у Євангеліє. Саме про це сьогоднішня євангельська розповідь. Бо прилюдне служіння Ісуса починається саме з того, що Він кличе учнів, з яких згодом обере собі дванадцять. Чому саме дванадцять? Тому що історія ізраїльського народу, цього народу Божого, починається з дванадцятьох синів Якова Ізраїля, дванадцятьох патріархів Ізраїля. Єдність цього народу була зруйнована гріхом, він розколовся на південне царство – царство Юди, і північне царство Ізраїля, до якого відійшло десять колін. Згодом ці десять колін були виведені в неволю, розчинилися серед язичницьких народів так, що з великого Ізраїля залишився маленький решток – Юдея. Проте юдеї вірили, що одним із діл Месії – це віднайдення тих десятьох загублених колін і відродження народу Божого у його повноті – дванадцятьох колін. Тому Ісус кличе дванадцятьох, таким чином закладаючи основу для нового народу Божого – Церкви.
А для чого потрібна Церква? Для чого Ісус їх кличе? А найперше для того, щоб вони були духовними сторінками Його Євангелія. Бо істина – це явище соборне, тобто жодна людина не може вмістити, зберегти всієї істини. Кожна людина, можна сказати, має свій розмір і своє розуміння. Але натомість істина потребує соборності, тобто цього різноманіття, бо тільки так люди можуть зберегти її у всій повноті, не обмежуючи її. Ми читаємо про те, що Ісус ніколи не диктував своїм учням, не наказував нічого записувати, і ніколи не писав сам, не враховуючи якихось знаків на землі, коли Він звинувачував тих, які привели до Нього жінку, зловлену на перелюбі. І ось учні зберігали Його Слово, розважали над Його Словом, передавали Його Слово. Саме з цього апостольського передання згодом сформуються і будуть написані Книги про життя і вчення Господа нашого Ісуса Христа, які ми називаємо Євангеліями. І ось перше завдання учнів – це зберігати цю істину і передавати її. Ця істина передається письмово, власне через священні Книги, але усно через Святе передання. І ось власне Церква є носієм цього передання, без якого Писання не буде зрозумілим вповні. Ми можемо побачити, що серед цих дванадцятьох були дуже різні люди, різні за соціальним становищем, за освітою, за вихованням, за характером, за темпераментом. Можемо порівняти такого мовчазного юного Івана і такого дуже темпераментного і досвідченого Петра. Ми можемо побачити, що серед учнів було багато рибалок. У цей час рибалки належали до середнього класу. Вони не були зовсім бідняками, але праця їхня була таки доволі важкою. Релігійна еліта вважала їх людьми нечистими. Чому? А тому, що зазвичай вони працювали вночі, а вдень відпочивали, а тому, відповідно, не мали змоги приділяти достатньо часу вивченню закону чи зберіганню всіх ритуальних приписів. Часто серед риби вони виловлювали і щось нечисте, через що теж ставали нечистими, але саме їх Ісус кличе на служіння. Адже рибалки – це люди, які готові були ризикувати, адже вони знали, що від того, що зловлять залежить життя їхньої сім’ї. Це люди, які були готові закидати сіті знову і знову, не зневірюючись. Це люди, які вміли співпрацювати між собою. І саме головне – це були люди, які вміли ловити рибу. А що означає вміти ловити рибу? Це вміти терпеливо чекати, щоб не розлякати рибу. І саме тому Він кличе цих апостолів, щоб вони ловили людей. І в тій ловитві вміння рибалки є надзвичайно потрібним. Ми можемо побачити, що серед учнів Ісуса була дуже освічена людина, але, яка серед юдейського народу вважалася проклятою, – це був митар, який збирав податки. В цей час бути митарем, як ви вже знаєте, вважалося найбільшим падінням. Митарі дуже часто обдирали народ, але крім того вони співпрацювали з окупантами. І простий народ і релігійна еліта їх просто ненавиділи. І саме з митарями, з тими колаборантами, як ми сказали, боролися зилоти. Але серед учнів Ісуса був і Симон, названий Зилот. Це були люди, які могли і вбивати таких, як збирач мита. Але дивно, що навколо Ісуса вони об’єдналися. І так, це є дуже важливий урок.
Єдність Церкви будується на різноманітті, а не на подібності. Бо коли Церква складається з подібних людей, то дуже часто це перетворюється на клуб взаємної адорації, коли ми любимо тільки таких, як ми. І це теж є певною формою самолюбства, егоїзму. Для того, щоби була присутньою справжня любов, ми повинні бути різними. І важливо пам’ятати, що велика Католицька Церква живе в маленькій парохії. Вона конкретно проявляє себе на цій малій парохії. І дуже важливо, щоб на парохії були різні люди, як серед апостолів були різні за соціальним становищем, за темпераментом. Так же само і в Церкві мусять бути різні люди. І живою є та спільнота, де є люди, які шукають, які сумніваються, які, можливо, не успадкували віри і мусять все відкривати заново. Так, є люди, яким віра дається легко, а є такі, які щоденно мусять боротися із своїми сумнівами. І ось важливо, що всі вони потрібні один одному. І біда починається тоді, коли присутній один вид духовності, зокрема цей емоційний, коли людина може в стані піднесення молитися якимось незрозумілими словами, і тільки вона вважається справжньою. Біда є тоді, коли ми непросто ділимося вірою, а накидаємо свою віру, бо вважаємо, що тільки тоді людина зможе спастися, коли стане такою, як ми. Ні. Церква – це спільнота ділення. І мусять бути різні люди, різні за переконаннями, щоб ми змогли одне одного збагатити. Єдність Церкви у різноманітті. Єдність Церкви базується на тому, що кожний з нас пізнає свій дар і вміє ним поділитися, коли кожен не закривається на собі, коли свій спосіб духовності не вважає єдиним правильним. Важливо зрозуміти, а що Бог хоче до мене промовити через того чоловіка, якого я не зовсім сприймаю, духовність якого мене обурює, або здається мені якоюсь застарілою, неправильною. Адже це не просто випадок, що Бог зібрав вас на одній парохії. І тому сьогодні Господь кличе таких різних учнів, але які стали основою для Його Церкви».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
