У недільному Євангелії ми читаємо про оздоровлення розслабленого чоловіка, якого принесли до Ісуса Христа. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються» (Мт.9,2). Ми щиро віримо, що Господь, вислухавши наші молитви, подарує і нам зцілення, як тілесне, так і духовне. Про те, чи завжди хвороби, страждання і немочі є карою за наші гріхи або гріхи наших предків, про віру, як можливість духовного зцілення цілого народу, розмірковує сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич) протоієрей Ігор Цмоканич:
«Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Чи завжди хвороби, страждання, немочі є карою за наші гріхи або гріхи наших предків? Зовсім ні. Не завжди зараз наші терпіння і страждання мають просте пояснення, і не завжди вони є наслідком гріха. З довірою ми можемо перетворити їх на прославу Божу. З молитвою ми навіть моменти терпіння і страждання можемо обернути на добро. Для цього потрібна довіра і послух Божій волі. Але, інколи, буває і так, що гріх не тільки умертвляє душу, але і відбивається на здоров’ї тіла.
І ось читаємо про розслабленого. З тих деталей євангельської розповіді ми, більш-менш, можемо зрозуміти, що він пережив. Ми бачимо розслабленого, якого зцілено не по його вірі, але вірою його друзів, які зробили все, щоб принести його до Ісуса. Щось подібне, можливо, пережив кожен із нас. Спочатку ти робиш помилки, які накопичуються, а потім гріх, немовби, опутує тебе, і ти постійно подумки повертаєшся у минуле. І цей відчай, ця ціла купа твоїх гріхів придавлює тебе. І десь з’являється думка, що змінити вже нічого не можна. Твоє минуле, немовби, тягне тебе донизу. А потім ти просто опускаєш руки, зневірюєшся. І настає такий момент, коли ти починаєш себе жаліти і вимагати жалості від інших, і, зрештою, ти байдужієш. Нехай буде так, як є, бо ти у ніщо не віриш, нічого не чекаєш, а просто існуєш. Все твоє життя зводиться до того коца, на якому ти лежиш. Так гріх часто робить з нами. І в дійсності людина і хотіла би змінитися, а, інколи, це бажання просто пропадає. Чи справа вже є безнадійною? Ні. Ми бачимо, що достатньо того, щоб була віра і любов друзів, які пам’ятали цього розслабленого інакшим, які не перестали любити його навіть у цьому стані. Віра діяльна у любові. І така віра завжди робить чудо. І в цьому євангельському уривку є Добра Новина для кожного з нас. Знаєте, наш народ, насправді, опутаний багатьма гріхами: байдужістю, некомпетентністю, дитячою безвідповідальністю, корупцією і багатьма іншими речами. Це саме те, що не дає нам рухатися. Інколи, на те все дивишся, і віра у зміни якось просто пропадає. Але все ж таки є ті, які з цим не змиряться. Це ті, які сьогодні йдуть на фронт, які кричать про несправедливість. Завдяки їхній вірі Господь зцілить недуги нашого народу».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеоблогу для Фейсбук-сторінки Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Повязані записи
