Церква, починаючи з сьогоднішньої неділі, розпочинає підготовляти нас до Великого посту. І саме у сьогоднішньому євангельському уривку ми читаємо притчу про митаря і фарисея. У цій притчі розповідається про двох чоловіків, які зайшли до храму помолитися: один був фарисей, а другий – митар. А далі розповідається про молитву, яку промовляли ці люди. Фарисей, замість щирої, покаянної молитви, замість щирого розкаяння, немовби вихваляє себе перед Богом за свої здобутки. А що ж митар? А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: «Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18, 13). Отже, напередодні Великого посту кожен із нас може поставити собі запитання: «А на кого у цій притчі подібний я?». А для чого я приходжу до храму? Чи є моя молитва угодна Богу? Чи відкриваю я своє серце для Бога, промовляючи слова молитви? Про важливість щирої молитви у житті християнина, та про спільну молитву, як спосіб об’єднатися у Христі, розмірковує настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦУ (с. Коршів) протоієрей Миколай Гелетюк:
«Ми живемо у світі протилежностей: Бог і світ; Дух і матерія; душа і тіло. Якщо приглянемося до природи, то побачимо аналогічну картину: світло і темрява; тепло і холод; гори і долини. І, звісно, в житті ми спостерігаємо щось подібне: любов і ненависть; мужність і страх. І ось сьогоднішнє недільне Євангеліє підтверджує цей дуалізм людського життя: два чоловіки прийшли до храму помолитися. Цією притчею Господь відкриває картину духовного світу кожного із тих, хто прийшов помолитися. Ми бачимо, що їхня присутність у храмі і їхня молитва підлягали осуду Бога. Хочемо ми цього чи ні, але Бог є суддя, який судить наші вчинки, судить наші діла, судить все те, що ми робимо чи думаємо. Він – суддя, Який судить наші молитви. Нерідко людина, переступаючи поріг храму Божого, вагається. Багато людей, переступаючи поріг храму, бояться не Божого осуду, а людського. Так і кажуть: «А що скажуть люди? Та я не йду до храму, бо там на мене дивляться. Там мене осуджують». Оправдовуючись цим, люди не насмілюються переступити поріг храму тільки тому, що бояться осуду людського. Але сьогодні ми читаємо про щось значно глибше, про осуд Божий. Коли ми йдемо до храму Божого, то виходимо звідси або оправданими, або осудженими.
І ось фарисей починає свою молитву правильно, адже говорить: «Дякую тобі, Боже». Але далі починає вихваляти не Бога, а починає вихваляти себе, мовляв, що я не такий, як інші люди. Адже він мав продовжити свою молитву іншими словами: «Дякую тобі, Боже, за те, що не позбавляєш мене життя. Дякую тобі, Боже, за всі ті ласки, які ти даруєш мені грішному». Але далі в цій молитві ми чуємо, як фарисей продовжує хвалити себе та перелічувати свої добрі вчинки, які ним зроблені. Фарисей говорить про те, що постить двічі на тиждень, з усіх своїх прибутків дає десятину. І, власне, далі продовжується список добрих вчинків, зроблених ним. І його молитва виявилася молитвою гордою, молитвою, яка є неугодною в очах Божих. Митаря, який був грішником по своїй природі, Господь змальовує в інших тонах. Митар не смів навіть очі свої піднести до неба, але бив себе в груди і промовляв: «Боже, будь милостивий до мене грішного». Митар визнав себе перед Богом великим грішником. Сьогоднішній євангельський уривок не тільки засуджує гординю, але і навчає нас тому, наскільки важливою в житті людини є молитва, правильна молитва. Дуже важливо у своїй молитві визнавати свою недостойність, визнавати свою немічність, визнавати свою кволість перед Господом.
Дуже важливо сьогодні звернути увагу на спільну молитву. Сьогодні, як ніколи, багато людей закрилися самі у собі і заспокоюють себе тим, що я, мовляв, помолюся собі вдома, почитаю молитви і цього мені достатньо. Але чи так навчає нас Господь, чи так навчає нас Святе Писання. Звичайно, що ні. Господь каже: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт. 18, 20). Ми сьогодні зібралися у храмі в ім’я Ісуса Христа. І ми маємо вірити, що Господь є присутнім серед нас. Господь – наш пастир. Господь є той, хто веде нас по цій дорозі земного життя до кінцевої мети, яка має бути в житті кожного християнина, – це спасіння душі. І ось уявіть собі, що якщо Господь – це наш пастир, то ми – отара Христова. Тоді чим більше нас збирається, чим більше ми разом, якщо в нас є однодумність і спільність молитви, тим більшою є безпека того, що Господь нас захистить, що Господь нас вбереже, що Господь нам допоможе. Уявіть собі отару, від якої відбивається одна вівця. На яку небезпеку вона наражає себе? Вона наражає себе на таку небезпеку, коли в будь-який час вовк може схопити її, а пастир не зможе її захистити саме по тій причині, що вона знаходиться не в отарі, адже відбилася від неї. І, власне, людина, яка не бере участі у спільній молитві, яка не знаходиться в Церкві, – це, власне, і є та овечка, яка відбилася від отари і сама себе піддає великій небезпеці. Вона піддає себе тому, що диявол в будь-яку мить може розчавити її. І, власне, спільна молитва – це те, що об’єднує нас у Христі. І Господь чітко говорить про те, що саме Він є серед тих, хто збирається у Його ім’я. Що сьогодні пропагує світ? Вся ідеологія світового обману спрямована на те, щоб якомога більше людей відбити від отари, адже з ними буде легше справитися. Коли людина поза отарою Христовою, то вона наражає себе на дуже велику небезпеку. Коли людина відбивається від отари Христової і думає собі про те, що може помолитися вдома, і ця молитва рівна тій молитві, що в храмі, тоді вона глибоко помиляється. Адже де люди зібрані в ім’я Ісуса Христа, там присутній сам Христос. Кожна людина має свої турботи і печалі, але Господь каже: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28). Якщо турботи і скорботи хвилюють вас, – не закривайтеся у самому собі. Цей стан не угодний Богу. Прийдіть до храму, щоб ми тут разом промовили молитву, яка є угодною Богу, і яка принесе вам духовну користь».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Повязані записи
