У недільному Євангелії ми читаємо про те, як Ісус Христос йде по воді. Учні, побачивши, що Він іде морем, жахнулись. Але Ісус, як люблячий Батько, заспокоює їх, проганяє страх з їхнього серця. Апостол Петро з волі Господньої також почав йти по воді, але в якийсь момент засумнівався і почав потопати, взиваючи про порятунок. Сьогодні і ми, подібно до апостола Петра, інколи, втрачаємо віру в те, що саме Господь може врятувати нас від бурхливого шторму на морі нашого життя. Про те, як важливо вміти долати свій страх і сумнів, тим самим укріплювати свою віру в Бога, розповідає настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці Івано-Франківської єпархії ПЦУ (с. Коршів) протоієрей Миколай Гелетюк:
«Сьогоднішнє Євангеліє, дорогі брати і сестри, акцентує увагу на двох пороках, які є найнебезпечнішими у духовному житті людини, – це сумнів і страх. У сьогоднішньому євангельському уривку читаємо про те, як Ісус Христос наказав своїм учням сісти у човен і переплисти на другий бік Галілейського моря. А Він перебував у молитві на самоті. А у четвертій сторожі ночі, а це приблизно між третьою і шостою годиною ранку, коли було дуже темно і здіймалася буря, Він ішов до них по воді. Апостоли сповнилися неабиякого страху. «То привид!» (Мт.14,26), – думали вони, і кричали зі страху. Це відчуття страху, напевно, відоме кожній людині. Кожен із нас розуміє, що таке страх. Але чим більше у нас страху, тим менше віри, і, навпаки, чим більше віри, тим менше страху. Та Ісус промовив до них: «Заспокойтесь, – це я, не страхайтеся!» (Мт.14,27). Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!» (Мт.14,28). І тоді Ісус каже: «Підійди!» (Мт.14,29). І Петро йшов по воді, не потопаючи. Але тут він звернув свій погляд на хвилююче море і почав тонути. І ось Петро звертається до Господа із своєю короткою молитвою: «Господи, рятуй мене!» (Мт.14,30). І, отримавши Христову руку, Петро був врятований від погибелі на морі. У Священному Писанні це не один випадок, коли Господь засуджує маловір’я та сумнів. Згадаймо дружину Лота. Господь сказав Лоту про те, що йому потрібно покинути Содом і Гоморру, бо ці міста будуть спалені вогнем. Повеління Боже було таким, що потрібно було втікати і не оглядатися назад. І дружина Лота оглянулася. Чому? Тому що вона засумнівалася у словах Божих. Вона засумнівалася у тому, що ці міста можуть бути знищені. І коли вона оглянулася, то одразу ж стала соляним стовпом. Отже, ми можемо продовжувати перелік тих людей, які свого часу вірили і сумнівалися, які страхалися і боялися, втрачаючи надію на Боже милосердя, і в той же час, втрачаючи віру у всемогутність Божу.
Святі Отці, вчителі Церкви Христової, називають життя морем. Нерідко це море буває хвилююче. Інколи, здається, що човник нашого життя ось-ось потоне. Нерідко в житті стаються такі обставини, коли у серце закрадається сумнів. Нерідко настають моменти, коли людина перебуває в страху і не може заспокоїтися, бо немає того, хто б її заспокоїв. І ось, власне, Господь йде по морю для того, щоб заспокоїти своїх друзів, щоб вберегти їх від смерті, щоб вберегти їх від цієї бурі, щоб вберегти їх від цієї небезпеки у їхньому житті. Господь завжди йде до тих, які взивають до Нього про поміч, які моляться до Нього, які кличуть до Нього. Так, ми можемо проаналізувати своє життя в момент, коли страх огортає нас. Ми можемо говорити про те, а що відбувається зі мною в той час, коли, здається, що всі мене покинули. Господь говорить про те, що, якщо навіть батько і мати покинуть тебе, Я не залишу тебе. І ось дуже важливою є ця коротка молитва: «Господи, спаси мене!». Важливо пам’ятати про те, що і коротка молитва має силу, якщо вона лунає з глибини душі, якщо вона лунає з глибини серця. Така молитва буде завжди почута Богом».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами відеопроповіді на платформі Youtube
Повязані записи
