З минулої неділі крок за кроком прямуємо до Великого посту. Сьогодні Церква пропонує замислитись нам над постатями митаря і фарисея, немовби акцентуючи для християн, що зразки цих двох молільників є вкрай актуальними для сучасної людини.
Про справжність смиренної молитви, про важливість розуміння того, навіщо приходимо на молитву до храму, акцентує у своїй проповіді настоятель храму св. ап. Петра і Павла ПЦУ (вул.Личаківська 82а) митрофорний протоієрей Микола Кавчак:
“Кожного разу, приходячи до храму Божого, маємо тілесні та духовні потреби. Насамперед приходимо, щоб звершити молитву до Бога. Неділя про митаря і фарисея є підготовчою до Великого посту. Її представляє нам Церква, щоб кожен із нас застановився у своєму житті. Подібно до спортсмена, який займається марафоном, біжить, біжить та зупиняється. Так і ми у своєму житті «біжимо» впродовж року і зупиняємося аж у Великому пості. Часто ставимо собі питання: для чого я живу? Лише заради того земного підняття, чи, відповідно, аби згадати про власну душу? Христос дає нам за науку цю притчу, що представляє нам, як потрібно вести себе у власному житті. Маємо зразок двох чоловіків, що йшли до храму Божого, один – фарисей, інший – митар. Для нас, християн, також варто задуматися над тим, чого йдемо до храму, яку молитву відмовляємо, – ту, що щиро йде від серця, чи поверхово завчені слова? Фарисей – заможний чоловік, законовчитель, представник когорти визнаних людей. Здавалося б, фарисей у своїй молитві не сказав нічого поганого, – він зазначав, що виконує закон, даючи десятину. Однак, Господь не приймає його молитви, адже фарисей закінчує її словами: «Дякую, що я не такий, як оці інші», демонструючи себелюбство та гординю. Митар – це теж доволі фінансово забезпечений чоловік. Він збирає податки, тому не має належної у народі пошани, як у фарисея. Проте саме молитва митаря була прийнята Богом. Ми до сьогодні у Церкві її згадуємо, б’ючи себе у груди: «Боже милостивий, будь мені грішному». У постатях митаря і фарисея бачимо дві паралелі – гордість та скромність. Вчора на Всенічній, згідно з церковним уставом, чуємо: «Покаянні двері відкрий нам, Життєдавче».
Сьогоднішня неділя справді відчиняє нам двері до покаяння. Один чоловік – гордий, інший – смиренний. Так само у нашому християнському житті, коли приходимо у неділю до храму на молитву, маємо задуматися над тим, чи приходимо до святині з гордістю, чи з смиренням? Христос навчає нас не судити інших, прощати ближньому, саме тоді наша молитва буде справжньою. Бо у молитві ми єднаємось з Богом. Гордий фарисей возвеличує себе перед Господом, водночас скромний митар не сміє навіть підняти до неба своєї голови. Христос приходить до нас через молитву, стукає у наше серце. Від нас особисто залежить, чи відкриємо себе Богові зі смиренням, подібно до митаря, а чи гордовито возвеличуватимемо себе, наче фарисей.
Записала Юліана Лавриш
Повязані записи
