Третя неділя, яка готує нас до постової мандрівки, – неділя про блудного сина. Як часто відходимо від Бога і навертаємось до Нього, наскільки важливими є Його батьківські обійми. Про це розмірковує у проповіді протоієрей Назарій Лозинський, декан богословського факультету Львівської православної богословської академії ПЦУ, благочинний Академічного храму св. Іоана Золотоустого:
“Чергова підготовча неділя до великого посту сьогодні перед нашим духовним зором, дорогі брати і сестри – неділя про блудного сина. І її євангельське читання, яке ми сьогодні чули, подає нам трагічно-щасливу історію – історію, яку розповів Ісус Христос своїм учням, а через них і усім нам, історію про нерозумного хлопця. Ми змалку дуже добре пам’ятаємо цей євангельський епізод, дуже добре знаємо цю притчу і, напевно, неодноразово аналізували собі поведінку батька, поведінку молодшого сина, старшого сина, зрештою, навіть поведінку слуг і робили для себе багато висновків.
Тож ця євангельська притча може дати нам дуже багато тем для роздумів і повчання. Звичайно, що ключовою темою притчі є тема покаяння, є тема зміни самого себе, є тема того, як людина повинна вміти переступити через себе, через свою гординю і змінитися, але там є і багато інших тем: є тема любові і злоби, є тема ненависті, тема послуху і непокори, тема смирення і гордині – дуже багато всього, але сьогодні я хотів би, щоб ми подумали над ще однією темою із цієї притчі – темою гріха. Ми живемо в світі, в якому, як говорить Еклезіаст, “що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!” (Еккл. 1: 9). Те, що відбувається між людьми тепер, було і сто років тому і тисячу, і в часи Ісуса Христа, і в часи Мойсея. Ми чуємо з уст апостолів, що світ цей у злі лежить (1Ін.5: 19), і Сам Христос каже: “Коли б ви були від світу, то своє світ любив би; а оскільки ви не від світу, я вибрав вас від світу, тому світ і ненавидить вас” (Ін. 15: 19). Це говорить він до апостолів, а отже і до всіх християн. Так само і пророк Мойсей за багато століть до цього часто говорить, що народ його жорстокосердний, і живе у грісі. Отже, нічого нового немає під сонцем, бо й зараз ми також можемо сміливо говорити, що світ лежить у злі і грісі, бо попри те, що багато із нас задумуються над своїм життям, попри те, що багато із нас задумуються, чи робимо зле, чи робимо добре, думаємо, чи варто нам змінюватись, чи не варто, все одно у світі залишається дуже багато зла, у світі залишається дуже багато місця для несправедливості, злоби, ненависті, підступів, сварок, гордині, заздрості і багатьох інших злих речей. Тому ця притча про блудного сина, як і всі інші слова, що їх говорив Христос, будуть актуальними завжди: вони були актуальні в час Його життя, вони актуальні в наш час і вони будуть актуальні до другого славного Пришестя Божого. Пророк Мойсей у книзі чисел у 32-му розділі каже: “…ви згрішили Господеві, і знайте, що ваш гріх знайде вас” (Чис. 32: 23). Отже як би людина не думала собі, що гріх, який вона чинить, забувається і зникає, він наздожене її. Чи це буде швидко, чи довго, рано чи пізно, але гріх людину наздожене. Ми чудово знаємо, що живемо в час розвитку науки і науковці давно, задовго до нас довели, що ніщо в світі не зникає безслідно: матерія не зникає безслідно, а в щось інше перетворюються і енергія не зникає безслідно, а так само перетворюються в іншу енергію. Аналогічно і добро, і зло, яке є в людині і навколо людини, не зникає безслідно, воно так само переходить далі і тому каже Господь устами пророка Мойсея, що гріх всеодно наздожене нас, він безслідно нікуди не зникає, але завжди є відплата за гріх у тій чи іншій формі.
Юнак із притчі, блудний син спокусився гріхом, захотів батьківського майна, захотів піти в світ і жити радісно, щасливо, як йому здавалося, на догоду собі, в розкошах, гуляннях, розпусті, а в результаті його життя в чужій країні закінчується тим, що він змушений жити з безрогими, зі свиньми у смороді і нечистотах, їсти їжу, яку їли свині. Проте ситуація його не була безнадійною, бо він покаявся, зрозумів свої помилки, переступив через свою гординю і повернувся до батька, а батько прийняв його знову як рідного сина, поновивши в усіх правах. Я, як священик, завжди мрію, щоб ми, виходячи із храму, щось у серцях виносили корисне, нам не потрібно багато слів, багато міркувань, але нам важливо винести хоча б одне речення. І бодай це одне речення запроваджувати у своєму житті. Це є надважливо і це надзвичайно велика справа для спасіння нашої душі і нашого щасливого життя. Тож із сьогоднішньої притчі про євангельського юнака, із сьогоднішньої проповіді я хочу щоб ми із вами усі разом винесли те речення, яке сказав пророк Мойсей, і яке записане у книзі Чисел. Пам’ятаймо, що якщо ми переступаємо Божі заповіді і чинимо гріх, то цей гріх завжди наздожене нас, а щоб він не наздогнав нас, чинімо так, як чинив хлопець із притчі: розуміймо свій гріх, змінюймо себе, намагаймося більше так не чинити і вертаймося до Бога Отця, тобто принесімо покаяння. Якщо ми це будемо пам’ятати і будемо відрікатися від гріха, то, звичайно, що зміни у нашому духовному житті будуть незворотними. Саме тому ця притча і читається напередодні Великого Посту – періоду, під час якого ми всі будемо максимально роздумувати над своїм життям і, хочу вірити – змінювати його”.
Впорядкувала Юліана Лавриш, світлини – з Фейсбук-сторінки о.Назарія Лозинського
Повязані записи
