28 листопада у християн східного обряду розпочався Різдвяний піст, який готує до народження Спасителя. Впродовж цього часу Церква спрямовує вірян бути стриманими у їжі і розвагах, щоб невдовзі зустріти Різдво Христове. Про те, як не втратити запалу упродовж кількох тижнів посту, віднайти у серці справжню християнську радість говоримо із протоієреєм Назарієм Лозинським, кандидатом богословських наук, деканом богословського факультету Львівської православної богословської академії УПЦ КП.
-Вже промайнув перший тиждень посту. Як у швидкоплинному ритмі життя, не втратити запал і наснагу до посту?
-Не знаю. Чесно. Звичайно, що можна роздавати багато порад і рекомендацій. Можна цитувати Святе Письмо і святих отців. Але все це буде дуже загальним. А людина – особистість, індивідуальність. Це як у лікуванні хвороби: лікарські препарати можуть мати різну дію на кожен окремий організм. Тому те, що підходить у духовному житті одній людині, може бути малоефективним, або зовсім не підходити іншій. Не даремно, у Церкві існує інститут духівництва, духовного начальництва. Духівник із кожним своїм духовним чадом може індивідуально підібрати рекомендації для посту. Загалом скажу, що, власне, час посту і є для того, щоб трохи стишити швидкоплинність життя. Бодай на якийсь час.
-Чим Різдвяний піст відрізняється від інших?
-Кожен піст відрізняється один від одного. І я не кажу зараз про канонічні, уставні чи обрядові особливості, хоч вони також є. Я маю на увазі мету посту, його цільове призначення. Усі багатоденні пости були встановлені, щоб приготувати людей до чогось важливого: до зустрічі із Воскреслим Христом, до прослави Народженого Бога, до належного вшанування Богородиці і святих апостолів – благовісників Слова Божого. І, відповідно, з цієї мети маємо різницю у постах. Великодній піст, Свята Чотиридесятниця – це піст скорботний, бо усі його богослужіння, пронизані покаянням за свої гріхи та співстражданням Спасителю. І хоч Він готує нас до найбільшого свята у церковному році – Пасхи – таки його загальна атмосфера – це атмосфера покаяння і тріумфальної скорботи. Тріумфальної, бо все ж Голгофа закінчується Воскресінням. А от Різдвяний піст недаремно називають веселим. Свято Різдва Христового – це радісне свято, свято родини, сім’ї, свято дітей. Уже на початку цього посту, від свята Введення, 4 грудня, на Ранній співається канон Різдва “Христос народжується – славте…”. На деяких парафія існує традиція від цього дня вже колядувати. Зрештою, і обмеження цього посту є дещо слабшими від обмежень Великоднього посту.
-Різдвяний піст ще називають радісним. Однак у вірян буває така точка зору, що піст не буває радісним в принципі. Що Ви думаєте з цього приводу?
– Маю свою, можливо, суб’єктивну думку. Якраз навпаки, піст не повинен бути сумним. Навіть Великодній піст наповнений тріумфом перемоги добра над злом, попри всю свою скорботність. Одне із завдань будь-якого посту – це внутрішнє переосмислення. Піст існує для того, щоб ми призупинились у ритмі життя, і спробували щось у собі змінити до кращого. Хіба ж цей процес може бути сумним? Хіба можна сумувати від того, що в тобі проходять позитивні зміни? Апостол Павло у посланні до филип’ян закликає нас: “Радуйтеся завжди у Господі і знову кажу: радуйтеся!” Духовна радість (не плутати з психологічним псевдо-духовним екстазом) – це один із визначальних принципів християнства.
-Однак трапляється, що особа у силу професії, чи інших обставин, не може відмовитися від конкретного переліку продуктів. Як поститися тоді?
-Хіба стримання від продуктів це піст? Це лише допоміжний і не найважливіший засіб у досягненні цілі посту. Усім відома фраза, що якби піст полягав у стриманні від їжі тваринного походження, то святими були б корови. Стримання від їжі важливе, бо допомагає приборкати спокуси, але є такі обставини, що людина не може цього виконувати, то вона сама повинна собі обрати міри посту: обмежити себе в тому, що приносить задоволення. Як знак своєї готовності бути жертовним.
-Популярна фраза “Головне у пості не їсти інших”. Як знайти у собі сили бути добрим і мирним упродовж 40 днів? Адже це видається неможливим…
-Усе можливо. Головне бажання. Якщо ми стоїмо перед обличчям смерті, то всі наші образи на інших стають неважливими. Якщо людина, наприклад, готується до важливої операції, то хоче посповідатись, примиритись з ближніми, щоб у випадку смерті стати перед Богом чистою. Недаремно Святе Письмо каже: “Пам’ятай про смерть і ніколи не згрішиш”. Якби ми пам’ятали, що ту, на землі, ми тимчасово. І що у будь-яку мить ангел смерті може покликати нас, то, повірте, не розтрачували б себе на образи і ненависть. Зрозуміло, що людина – це не робот і не комп’ютер. Ми не можемо запрограмувати себе на добро. Натомість, ми слабкі і грішимо. І для цього є час посту, щоб ставати сильнішими. Тренуватись у добрих ділах. Ніхто не каже, що це легко. Так само, як важко спортсменові після перших тренувань. А далі тіло звикає, загартовується. Так і в духовному житті. Так само, як людина звикає до гріха і заглиблюється в гріх, так само вона може і повинна звикнути до добра.
-Піст – це час обмежень чи внутрішньої свободи?
-Піст – це час самовдосконалення. Для кожного воно різне: у когось через обмеження, у когось – через внутрішню свободу.
-Чи відмовляєтеся Ви під час посту від соціальних мереж? На жаль – ні. В силу того, що я публічна особа, а також веду сторінку нашої Академії у фейсбуці, то просто змушений бути активним у соцмережах навіть у час посту. Проте намагаюсь обмежити перебування на своїй власній сторінці. 9.Кого зі Святих Отців Ви порадили б вірянам почитати під час Різдвяного посту? Це також дуже індивідуально. Я, наприклад, люблю святителя Йоана Золотоустого, але холодно ставлюсь до святителя Амвросія Медіоланського. У когось може бути навпаки. Тому раджу читати те, що залишає слід у серці. Для себе обираю зараз сучасних богословів. Дуже люблю Клайва Льюїса. Якраз почав читати його “Просто християнство”.
Розмовляла Оксана Бабенко
Повязані записи
