Соромно мені, — казала одна мама, —маємо двох дорослих дітей, і знову вагітність. Ми з чоловіком раді, але що люди скажуть? Село мале, — будуть обговорювати. Скажуть — внуків чекати пора, а не дітей родити…
— Та ну, не заграю на скрипці, — віднікувалася дівчинка-підліток. — У нас таке не популярне. Дівчата он танець готують з тіктоку, а я на скрипці? Уявляю, що вони подумають про мене…
— Як дозволити йому на кухаря поступати? — журився один батько. — Діти знайомих на юрфак, на економічний, а мій на кухаря? Син на кухаря? Зі золотою медаллю? Що люди скажуть?
— Не буду нічого писати і знімати! — згортав зшитки своїх записів юний блогер. — Знаєте, що люди мені в коментарях понаписують? Засміють…
Люди, ау! Де ви? Хто ви? Чому вас поєднують в якийсь єдиний образ, специфічно вимальований в уяві кожного? І чому вам є діло до кожнісінької справи на світі?
***
Чоловік зі сином йшли пустелею. Втомилися. Сіли обидва на ослика.
Люди побачили й сказали: “Бідна тваринка— аж двоє всілися на неї”.
Батько зліз з ослика. Їхав лише син.
Люди сказали: “Що за виховання? Немолодий батько мусить іти пішки, а дитині все найкраще? Сліпа любов!”
Син зліз із ослика. Сів на тваринку тато. Люди сказали: “Бідолашна дитина. Старий лиш про себе думає”…
***
Людоньки милі! Та люди завжди щось скажуть…
Справді цінне те, що мені сказав би Бог… Він, правда, теж говорить через людей. Але не людей якихось абстрактних, а світлих, мудрих, щирих…
А ще з кожним ударом нашого серцебиття каже “люб-лю те-бе”. Навіть маленькі діти знають про це, коли перед молитвою прислухаються до стукоту своїх серденьок…
Із фб-сторінки Наталі Сиротич
Повязані записи
