Письменниця Надійка Гербіш: “Я себе не мислю поза вірою у Христа”

   Відома книгою “Теплі історії до кави” та численними іншими творами, письменниця Надійка Гербіш є ведучою подкасту “Слово на перетині”, де спілкується із лідерами думок на теми, які наскрізно дотичні до Божого Слова. Партнером проєкту є філософсько-богословський факультет УКУ. Про те як виникла така ідея, якою є головна мета подкасту та чому духовність у сьогоденні не втрачає актуальності, спілкується ексклюзивно.

-Як виникла ідея  подкасту “Слово на перетині”? І чи раніше Ви, письменниця, бачили себе у ролі журналістки, інтерв’юера?

-Першою моєю роботою, після перекладацької, яка почалася, коли мені було 13 років, це була журналістика, якою я зайнялася, коли мені було 16. І всі свої студентські роки, я працювала у газеті, трішки “бавилася” на телебаченні, але завжди мріяла про радіо.  І найцікавіше, що на радіо я так ніколи і не побувала як ведуча, а відразу після закінчення університету я пішла з журналістики і вже не поверталася. Тобто, журналістського досвіду у мене не було дуже давно. Мій добрий приятель, Володимир Ольшанський, зробив дуже крутий проєкт-аудіофільм “Біблія – Книга Життя” за підтримкою Українського культурного фонду, і він запускає його вже 23 серпня. Перша презентація буде у Львові. І він думав про звук. Адже віра приходить від слухання.З іншого боку, як долучити молодих людей до слухання?  Як заохотити молодих людей читати сакральні тексти? І він вирішив запропонувати щось, щоби заохотило молодь цікавитися Божим Словом.І так у Володимира виникла ідея цього подкасту. Він є продюсером цього проєкту і продюсером аудіофільму. І на роль ведучої запросив мене і сказав, що я можу імпровізувати.

-Якою є концепція цих подкастів? Бачимо,що Ви запрошуєте духовних лідерів з різних конфесій і навіть релігійних деномінацій.

-Ідея була у тому, щоби говорити про Слово. І власне у “Слові” закодоване не просто явище спілкування, а Слово Боже. І ця назва є багатозадачна, бо перетинаються різні конфесії. Ми зачіпали різні теми: археологію, музику, медицину, світогляд, філософію, пацифізм та інше. Але акцент на тому, що неважливо про що ми говоримо, адже всі теми мають стосунок до Слова Божого. У цьому власне була ідея. У нас у ефірі були різні люди. Наприклад, професор медицини, який є водночас і протестантських пастором. У нас був Владика Борис Гудзяк та декан богословсько-філософського факультету УКУ, отець Юрій Щурко. У нас був представник юдейської месіанської общини. Але суть навіть не у людях і не в темах, а у Божому Слові.

-Як Ви вважаєте, як зацікавити аудиторію Божим Словом? Бо часто, щодо цього є певні стереотипи…

-Є дуже багато стереотипів, що це занадто складно, незрозуміло. Що, мовляв, коли молода людина читає Біблію, значить, з нею щось не так.  Але як зацікавити? Для кожного, звісно, це працює по-різному, але нам було важливо створити цю платформу – платформу дискусії. Розвіяти страх, стереотипні обмеження. Юдей з Єрусалиму також говорить про Біблію, він називатиме Старий Завіт, Вічним Завітом, але також цитуватиме Новий Завіт, який є для нас, християн, винятково важливим. Коли у нас був музикант, науковець, який досліджує світські тексти, музику, то він також говорить про Біблію, бо розуміє, що вона в основі того, що він досліджує. Процитую з Фейсбуку однієї пані її слова: “Мене часто питають, чому до всього що ти робиш (вона музикант, співачка), всюди “клеїш” Ісуса?”. І її відповідь: “Ісус у мене до всього”, Це начебто дуже так просто  і навіть примітивно звучить, але це дуже правильний підхід. Для нас важливо, забрати оці стереотипні уявлення. Наша спроба, наше бажання – поєднати довкола цієї платформи аудиторію, яка є міжконфесійна і щиро заангажована у тему Божого Слова і спровокувати ці дискусії, розмови, саме про це. І з цих дискусій проростуть інші схожі проєкти. 

-Як Ви вважаєте, чому християнство залишається актуальним і чому подкасти про Боже Слово,попри виклики часу, секуляризацію суспільства, десь відхід від віри, знаходять свою аудиторію?

-Християнство ніколи не втратить своєї актуальності. Втрачають актуальність різноманітні “ізми”, якісь модні ідеї і секуляризм – це один із тих “ізмів”, які, я вважаю, вже втрачає свої позиції, принаймні у певних країнах. Християнство залишається живим, бо це не релігія, а віра, віра у Творця. Це життя як служіння. Це певні погляди,  певний моральний майданчик. Але що мені видається важливим, то це те, що християнство  як рух у різних конфесіях перебуває у певній кризі і потребує оновлення. Не християнство як Христове  Одкровення,  а саме рух. І мені здається, що зараз саме той час, коли наступає темрява ззовні, варто передивитися, як стоїть той каганець  у нашому власному домі. Такі дискусії, як ми робимо, це наш спосіб допомогти християнству: збуритися, десь переорганізуватися, перегрупуватися і сильнішим відповідати на виклики ззовні.

-А особисто для Вас, чому християнство є актуальним, чому його плекаєте у своїй родині?

-Мені складно відповідати особисто, бо це виходить дуже особистий контекст, але я ним поділюся, як особистим свідоцтвом. Я вірю в Христа, я люблю Христа, я себе не мислю поза своєю вірою у Христа.  Я себе не мислю не те,що поза християнством, а поза Христом. Я себе не мислю поза Церквою, поза контекстом Біблії. І мені вже важко себе від цього відділити. Я просякнута християнством і не знаю як можна інакше. Але у мене були кризи віри і, здається, це Твардовський називає “випадання молочних зубів віри”. І у мене бували такі моменти, неодноразово. Я була впевнена, що Бог Живий, що це Його слово, а щодо всього решта я дуже сумнівалася. І я ставила Богові ці питання. Я вважаю, що кризи віри у кожної людини є. Я не можу сказати, що я плекаю християнство, я у ньому росту. Наприклад, моя мама зараз є місіонеркою у Кенії і служить там. 

-Якщо говорити у контексті віри і творчості, то Ваші перші книги, які стали дуже популярними, про радість. Чи для Вас віра асоціюється з радістю, чи це глибший шлях?

-Абсолютно асоціюється з радістю, але водночас, це глибший шлях. Про яку радість ідеться?  Я розповіла про свою маму, яка є для мене свідком віри. І чи у неї легке життя зараз у Африці? Ні. Чи було у неї легке життя за часів мого дитинства, юності? Абсолютно ні. Мама була викладачкою, і ми жили у студентському гуртожитку, у доволі складних умовах, де бігали миші і таргани з якими постійно треба було боротися, без холодильника.  Але у нас була присутня радість постійна. Я не кажу, що шлях християнина – це є переможний марш, за словами Леонарда Коена із пісні “Halellujah”( де він співає про кохання,а не про християнство). Бог любить усіх однаково.  Радість християнина полягає не у тому, що ти кращий за когось, а у тому, що ти знайдений Богом. Що Бог тебе шукав – шукав і знайшов. Що ти мав це щастя відгукнутися на поклик.  Мені дуже подобається ця ідея, що не тільки ми шукаємо Бога і маємо це прагнення, тугу, цей щем. Бракує часто не якихось матеріальних речей, а цієї внутрішньої радості, не залежно від матеріального контексту. І коли Бог нас нарешті знаходить, то у нашому серці народжується ця радість. Не від того, що ми відшукали Його, а від того, що ми віднайдені Ним. Мені здається, що це про це. І мої книжки про вдячність. Навіть перші книжки, які писалися для секулярної аудиторії, у них присутній дух християнства. Світлої радості і просто вдячності за те, що є, незалежно від того скільки є. Але за те, що є. Що ми завжди люблені Богом, навіть якщо комусь здається, що ми не живемо найкраще життя. Хочу закінчити власне про свідків, що є у англійській мові один термін, який одночасно означає і свідка, і мученика. І часто нам доводиться зазнавати у християнстві певних жертв, неодноразово, свідомих. Ми від чогось відмовляємося, маємо якісь асекзи.  Ми даємо певні пожертви у церкву, постимо. Але ми це робимо тому, що свідчимо про свою радість. Ми щасливі у тому, що маємо ці асекзи, маємо ці відмови, бо ми робимо це з любові до Бога, який нас знайшов.

Фото є власністю Audiostories Production, як і сам подкаст