З року в рік вслухаючись в євангельську розповідь про Різдво Христове, починаєш розуміти, що вона є не чим іншим, як символічним зображенням Божої правди про порядок речей у світі, про справжні цінності, про те, що насправді має значення.
Новонароджений Ісус приходить у світ як серйозний виклик. Як 2000 років тому, так і сьогодні – в 2015 р. Як тоді, так і тепер Він з’являється серед гущі подій, безвихідних ситуацій і суперечностей життя, серед війни, окупації, боротьби політичних партій, заскорузлості і самовпевненості релігійних лідерів. Не зважаючи на те, що Його прихід довго очікували і передвіщали, він виявився несподіваним і застав кожного зненацька. Наївно думати, що ніч приходу Сина Божого у світ була більш сприятливою чи спокійнішою за сьогоднішню. Але на щастя “якість” людської історії визначають не обставини, а ті, хто готовий побачити і зустріти серед них Господа історії. Першими таку місію, згідно з євангельською оповіддю (Лк. 2, 8-21), здійснили пастухи. Велична небесна звістка застає їх в момент звичайного їхнього буденного заняття – вони сторожать отару овець. Це були прості, невчені і нічим непримітні люди. Однак вони не спали, а були пильними, бадьорими і відданими своїй справі. Напевно тому й проявили вражаючу готовність і рішучість, адже “притьмом” йдуть до Вифлеєму за велінням небесного ангела. Це в той час, коли Ірод, як власть імущий, скликає всіх можливих компетентних консультантів – первосвящеників і книжників, – для з’ясування ситуації. Пастухи поводяться спонтанно і роблять це за покликом серця, а не внаслідок довгих роздумів чи розрахунків. Вони йдуть до Христа за покликом серця і тому бачать те, чого інші побачити не зможуть навіть вже тоді, коли Ісус буде зціляти і воскрешати. Між “убогими духом” простими людьми, відкритими для чуда, і духовно вбогими можновладцями, які опираються лише на свою владу і силу – величезна прірва. Однак, Христос народжується як для одних, так і для інших, заповнюючи цю прірву самим Собою.
За останній час ми неодноразово були і далі є свідками подвигу саме простих людей. З посмішкою на обличчі вони виявляють подиву гідну рішучість, відвагу і самопожертву. Завдяки їм більшість із нас може сьогодні сидіти за святковим столом і насолоджуватися родинним затишком.
Але й ті, які самі себе, свою владу і гроші вважають мірилом речей і порядку в світі нікуди не поділися. Вони далі вважають, що управляють історією і креслять її ходи. Роблять вони це переважно кров’ю невинних.
Вони б воліли, щоб Христос не народжувався. Ну, а якщо вже народився, то Його треба було б непомітно знищити. А оскільки впізнати Його вони не здатні, то винищують всіх до Нього подібних. Заради певності і ефективного результату. Йти до Нього вони не вважають за потрібне, бо переконані, що контролюють ситуацію і мають для цього всі необхідні ресурси. Такі люди будуть завжди і ніхто ні в чому їх не переконає. Єдина надія – на Того, Який народився у світі людей, щоб їх об’єднати поверх всіх бар’єрів, щоб стати точкою перетину всіх ліній історії. В цій надії – все християнство. Але з особистим вибором треба поспішати вже сьогодні. Христос рождається!
Максим Тимо
Повязані записи
