Різдво Христове невпинно наближається, проникаючи у наші серця із духовними повчаннями. Варто переживати свята не лише з думкою про матеріальне, – гарно накритий стіл, дзвінку коляду, нове вбрання; але насамперед з настановою замислитись про Вічність. Пропонуємо вам витяги із різдвяних послань архиєреїв нашого міста.
Митрополит і Архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор
Коли заглиблюємось в історію народження Ісуса Христа, стараємося зглибити глибочінь цієї події. Насамперед, що Марія з опікуном, святим Йосифом подались у дорогу з Назарету у Вифлеєм, щоб брати участь у переписі населення, що ініціював кесар Август. Свята родина спішила виконати наказ цісаря, в якому Марія бачила волю Бога. Хоч це не була аж надто далека віддаль від Назарету до Вифлеєму, однак за один день годі було подолати близько 150 км, тим більше, що треба було йти пішки або їхати вверхи на ослові.
Дороги здебільшого пролягали пустинними шляхами та перетиналися стежками.
Страх обмежує людину в її діяльності, у пошуку правди, у виборі, у тому, щоб людина стала собою. Господь бажає у кожній людині розблокувати страх, вчинити її вільною, здібною бути людиною, чинити волю Бога. Господь допоміг пастухам перемогти страх, вони побачили духів небесного війська і чули, як вони прославляли народженого Месію.
Багато із людей не шукають Ісуса у своєму житті, не пускають його до осель свого серця, інші хочуть вбити його у своїй душі, послуговуючись беззаконням. Лише прості особи, подібні пастушкам чи мудрецям, долаючи різні труднощі та перешкоди, вміють радіти із зустрічі з Богом, Йому поклонятися та прославляти!
Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій
Часто в такі святкові дні, коли буденність відходить на інший план, ми маємо час задуматись над сенсом нашого земного життя. У хвилини таких роздумів ми не відразу знаходимо для себе приклади, ми не бачимо найголовнішого, і тому для нас, людей двадцять першого століття, мають бути прикладом євангельські мудрі волхви. Вони знали різні науки, опанували мову зірок, пройшли довгий шлях зі Сходу, щоб цим шляхом людського шукання знайти вбогу печеру, куди зійшов Сам Бог. Вони шукали сильного царя, а знайшли немічне, беззахисне Немовля. Волхви прийшли і зупинились перед убогими яслами і тут перед ними вмить постала дилема: хочеш – прийми цей парадокс, вклонися Дитині, зрадій і святкуй, а хочеш – розвернися і повертайся до свого житейського мудрування з його безкрилою логікою, з його страхами і ризиками. І їх вибір свідчить, що людина не може задовольнитися лишень землею і всім тим, що є у цьому світі. В людині ніколи не помирає жага до вічности, до джерела буття та любови – Христа Спасителя.
На богословському рівні Різдво Христове – це свято, яке заставляє кожну мислячу людину, що шукає Бога і весь час наближається до Нього, відповісти на кілька запитань: Чому Бог підкорює Себе законам часу? Чому Всемогутній приміряє на Себе абсолютне безсилля? Чому Той, Хто всюди присутній, обмежує Себе яслами? Чому Безпристрасний, будучи Немовлям, по-справжньому плаче? Чому на просторій землі, яка вся належить Йому і тече молоком та медом (Вих. 3, 8), Він не знаходить прихистку, не знаходить Собі помешкання? Відповідь на всі ці питання виявиться для нас простою: Бог з великої любови прийшов на землю для того, щоб людина вийшла на Небо. Він принижує Себе, щоб людина, як Його творіння, піднялася і оновилася.
Пам’ятаймо, що з року в рік ми не просто згадуємо Різдво Христове, але святкуємо його, а це означає, що хоча народження Богонемовляти Ісуса сталося одного разу в історії, воно звершується вічно. І тут, на землі, це видно з того, що кожного року в різдвяні дні ми наповнюємо храми, звертаємось до Немовляти особливою різдвяною молитвою, стаємо перед яслами, щоб вклонитися Йому. Якщо ми хочемо не лише раз у році, але завжди відчувати радість Різдва, то маємо навчитись тримати у серці тишу і спокій, відмовитись від покірності життєвій марноті. Лиш тоді ми почуємо ангельський небесний спів, по-справжньому вклонимось Божественному Немовляті і приймемо в серце ні з чим непорівняну радість. Нехай же у цей день «не засумнівається серце ваше» (Ін. 14, 1), як каже нам Сам Христос, бо у Його Божественному Різдві ми покладаємо початок для Пасхи, рівно ж як у Великодні ми бачимо плід Різдва Христового.
Митрополит і Архиєпископ Львівський РКЦ Мечислав
Господь благоволив нам дати можливість знову відзначати Різдвяні Свята – спомин тієї доленосної для кожної людини події, коли Бог ступив на землю у людському тілі. Усі, хто в своєму серці носить віру і хоч на хвилину замислюється над тайною Воплочення, сповнюється радістю, миром і надією. Адже з великої милості Бога Творця Слово стало Тілом! Бог увійшов у лоно Діви Марії! Згодом ми бачимо Бога в стайні, Бога в яслах посеред пастухів і звірів, Бога, якого годують материнські груди! Так Бог вшанував і освятив все те, що є людським!
Як говорить Євангеліє від святого Матея: «і дадуть йому ім`я Еммануїл, що значить: З нами Бог» (Мт 1,23).
Брати і Сестри, Бог є посеред нас!
Нехай ця істина наповнить наші серця, нехай міць і благодать Святого Духа відкриває наші очі на Його постійну присутність у світі і в нашому житті. Нехай в нас завжди живе глибоке усвідомлення любові нашого Небесного Отця, який задля нас не пощадив власного Сина і у Ньому подарував нам усі наші провини і гріхи.
Наближаючись до закінчення року, який в Церкві був присвячений Святості подружжя і сім´ї, дякуймо за отримані у ньому ласки і благодаті.
Наступний рік в нашій Церкві буде Роком Покликання. Кожне покликання народжується в сім´ї. Саме в сім´ї, яка намагається жити згідно з Божими заповідями, у вірі і взаємній любові, молода людина здатна розпізнати і відповісти на Божий голос у своєму серці. Коли так буде, коли людина піде за голосом Бога, відповість на Його покликання, буде щасливою, і її життя принесе добрий плід. Яким би це покликання не було: до священства, подружжя і сім´ї чи до богопосвяченого життя.
Ще раз прагну всім скласти найкращі різдвяні побажання миру, добра, любові, радості, злагоди і надії!
Митрополит Львівський ПЦУ Макарій
Промисел Господній приготував на землі для Єдинородного Божого Сина одушевлений храм – Пресвяту Діву Марію. А що приготувала Новонародженому земля? «Земля принесла Неприступному вертеп», – відповідає церковна пісня в день свята Різдва Христового. Здавалось би, для Царя неба й землі мав би бути й дарунок царський. Та ж ні. Земля приготувала Йому тільки вбогу печеру з яслами та сіном, у якій Він народився від Пресвятої Діви Марії. Серед безлічі розкішних царських палаців і князівських замків не знайшлося місця для Божого Сина. Тільки печера, у якій перебувала худоба в час негоди, стала для Нього першою земною оселею, а ясла – Його колискою. Чому земля відмовила в притулку Ісусові? Та тому, що Він для неї був чужим, переважаючи своєю духовною величністю, моральною чистотою і святістю, не маючи собі подібних серед усіх синів людських. Саме тому від Вифлеємької печери й до Голгофи Він «не мав місця на землі, де голову прихилити» (Мф. 8, 20).
З давніх часів людство, відчуваючи свою духовну безпорадність, очікувало обіцяного Визволителя. «Як прийшла повнота часу, – пише апостол Павло, – Бог послав Сина Свого, Який народився від жони» (Гал. 4, 4). Змилосердився Господь над родом людським – зійшов на землю Син Божий, Який став людиною заради нашого спасіння, народившись від Духа Святого та Пречистої Діви Марії. Ірмос 9-ї пісні канону на Різдво Христове такими словами оспівує прихід Христа у цей світ: «Таїнство бачу дивне і преславне, небом стає вертеп, престолом херувимським – Діва, а ясла – вмістищем, де вмістився невмістимий Христос Бог, Якого ми в піснях величаємо». Народився Спаситель на землі, не перестаючи бути Богом: «Слово воплочується і від Отця не відлучається» (Стихира на стиховні). Хоч Він таємно народився у вертепі, але небо про це всім розповіло: через ангела – пастирям, через зірку над вертепом – мудрецям.
Вітаючи Вас із радісним святом Різдва Христового, Новим Роком та Богоявленням Господнім, дякуючи Милосердному Богу за те, що ми сподобились великого Його дару – Помісної Української Православної Церкви, яку почали визнавати Церкви Православного світу, закликаю до щирої молитви за завершення війни, яка триває на східних теренах нашої Держави, за мир і добробут, за дарування нам духовної радості та великих милостей Народженим Спасителем. Нехай Господь благословить нас, нашу Україну та всіх українців вифлеємським миром, який оспіваний ангелами під час народження Божого Сина.
Митрополит Львівський і Галицький УПЦ Філарет
Господь, створюючи людину, забажав, щоб вона постійно перебувала в нетлінні і Його всеохоплюючій любові. Після того, як наші праотці Адам і Єва згрішили і підпали під смертне осудження, вони вже не були такими, якими створив їх Господь. Смерть оволоділа ними через переступ заповіді, яку дав їм Всевишній. Людина, що підпала під природнє тління, втратила благодать образу Божого. Тому, Вселюблячий Отець, щоб природнім чином відновити зв’язок людини з Богом, вирішує послати своє Отче Слово, Ісуса Христа, щоб Він воплотився, освятив своїм божеством людське єство, постраждав за всіх, викупив людину з полону смерті та тління, і відновив зв’язок людини з її Творцем.
Нехай сьогодні і наше з вами серце стане подобою Віфлеємської печери, де народжується Христос – Вічний Бог і Людина. Відкриємо назустріч Богонемовляті наше з вами серце, щоб Він міг освятити його Божественним світлом і укріпити силою Святого Духа. Знайдемо в собі сили пробачити нашим винуватцям, як і Господь щодня пробачає нам наші провини. Будемо смиренними і поступливими, як і Господь, що народився в бідній яслині на околиці Віфлеєму, поміж простих пастушків, щоб дати нам особисто приклад головних християнських чеснот.
Його вертеп навчає нас не боятися бідності і убогості; присутність волхвів – підпорядковуванню свого розуму і вченості – основам Євангельської мудрості; зірка – ходити у світлі освіченої Його благодаттю совісті; ангели – взаємному миру і постійній молитві до Творця. Святий Іосиф є для нас прикладом праведності, а Діва Марія – непорочної чистоти, яка не тільки дозволяє бачити Бога, але й приймати Його в собі.
Сердечно вітаю всіх зі світлим святом Різдва Христового. Бажаю вам міцного здоров’я, сил і кріпості стояти в незаплямовані істині і благодаті, берегти нашу Православну віру і Христову Церкву, дбати про благоустрій нашої земної Батьківщини, бути причасниками нетварного Світла Благодаті Божої, дотримуватися заповідей «полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю…» і «…люби ближнього твого, як самого себе.» (Мф. 22, 37-39), бути завжди в мирі, злагоді та любові.
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
