Христове Різдво наблизилося до України. Його святкують 25 грудня за юліанським календарем (7 січня за григоріанським) православні і греко-католики. Різдвяно-богоявленський період українці назвали “Від Романа до Йордана”, також “Від Воведенія до Богоявленія” (що є, мабуть, правильнішим). Це спонукає до певних роздумів, які знайшли підґрунтя в моєму тридцятилітньому пастирському служінні. Серед них: різдвяно-богоявленські вітання; співання колядок, щедрівок та йорданських піснеспівів; можливість святкування українцями Різдва Христового за новоюліанським календарем (його дотримується сьогодні більшість Православних Церков).
Упродовж своєї християнської історії український народ витворив низку богослужбових і обрядових особливостей (їх, зокрема, досліджував знаний православний вчений та ієрарх, митрополит Іларіон Огієнко). Деякі були знищені російським синодальним православ’ям, інші набули свого звучання у греко-католицькому середовищі.
В останні роки в медійному, і не тільки, просторі популяризується думка про необхідність переходу святкування Різдва Христового на 25 грудня. Мотивують тим, що навіть Православні Церкви так святкують.
З цього приводу історик Василь Кметь у статті “Вимір часу як виклик українського сьогодення” писав: “Цікавим для сучасної України та українських Церков може бути досвід Вселенського православ’я. Так, у травні 1923 р. вселенський патріарх Мелетій IV (Метаксакіс) скликав у Константинополі нараду православних Церков (у якій не взяли участі представники Болгарської, Єрусалимської, Російської та Сербської Церков), на якій було прийнято рішення про перехід на т. зв. “новоюліанський” календар”.
Більшість Православних Церков святкує Різдво Христове за новоюліанським календарем, яке на сьогодні випадає на 25 грудня. Через понад півтисячоліття григоріанський календар не співпадатиме з новоюліанським. Він ставатиме таким же застарілим щодо новоюліанського, як юліанський до григоріанського. Це поставить питання вибору перед українськими греко-католиками – залишитися з православними чи розірвати зв’язок навіть в даті святкування. Але це ще далеко попереду.
Влучні та цікаві власні міркування “про календарне” на своїй фейсбук-сторінці висловив голова інформаційного відділу УПЦ КП, архиєпископ Євстратій (Зоря). Він, зокрема зазначив: “Досвід історії свідчить, що вірогідність розділення через календарну реформу на порядок вища, ніж її можливий об’єднуючий потенціал”.
Зараз суспільство активно дискутує і про те, чи доцільно змінювали “неточну дату” на іншу “неточну дату”, руйнуючи давньолітню традицію? Зміна календаря –важливий вибір з певними наслідками! Цього має прагнути принаймні більшість суспільства, а не його частина – церковні люди, а не церковні гості чи адепти, для яких християнський календар, як і літургійні контексти є не більше, як предмет інтелектуальних вправ чи суспільних експериментів.
Однак, одним із моментів, що призводить вже зараз до певних незручностей чи дезорієнтації серед людей – християнські вітання. Поширеними вітаннями різдвяного періоду є “Христос народився!” чи “Христос раждається!” (переважно в Галичині).
Частина священнослужителів Православної та Греко-Католицької Церков, зокрема на Львівщині, відстоюють правильність “слов’янізуючого” вітання “Христос рождається!” (народжується) і так навчають свою паству. Часті дискусії довкола цього вітання дали мені привід поставити запитання: А що ми святкуємо 25 грудня за юліанським (7 січня за григоріанським) календарем? Відповідь згідно церковного календаря (УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УГКЦ, ВАЦ) – Різдво (Народження – авт.) Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Народження Богомладенця Ісуса у Вифлеємі – це втілення Бога на землі, добровільне прийняття Ним людської природи. Предвічне народження Бога Сина від Бога Отця – це інший понятійний вимір. Адепти вітання “Христос раждається!” підтверджують свою правоту й тим, що Христос народжується постійно в наших душах. Однак, це також не має стосунку до народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Згідно з такою логікою мислення Христос постійно в наших душах “охрещується”, “переображується”, “розпинається”, “воскресає”, “возноситься”.
Христос народився в певний період світової історії, у визначеному місці – Вифлеємі Юдейському та один раз. Ось цю подію Народження (втілення) Сина Божого від Діви Марії у Вифлеємі Юдейському ми й святкуємо в день Різдва Христового.
Тому вітання “Христос народився!” є ніби найлогічнішим. Саме так звертаються до своєї пастви предстоятель УПЦ КП Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (Денисенко) та Глава УГКЦ Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук.
У цьому ж дискурсі – період вітання. Згідно з богослужбовим Статутом віддання свята Різдва Христового припадає на 31 грудня за юліанським (13 січня – григоріанським) календарем. Відтоді жодних різдвяних піснеспівів у богослужінні в православних, і в греко-католиків не зустрічається. Можна було б продовжити посвяття Різдва Христового до Навечір’я Богоявлення і цим пов’язати два великі свята, які колись припадали на один день – 24 грудня за юліанським (6 січня – григоріанським) календарем (так до сьогодні святкують Давньосхідні Дохалкидонські Православні Церкви, зокрема Вірменська).
Церковні люди мали б зауважити, що різдвяний дух від Навечір’я Богоявлення змінюється йорданським. У римо-католиків не має чину Великого освячення води, подію Хрещення Господнього вони згадують в Неділю після свята Богооявлення (Трьох Царів), яке припадає на 6 січня за григоріанським календарем і основним змістом якого є поклоніння Богомладенцю трьох східних волхвів. Тому в них різдвяний період простягнувся на 40 днів: Різдво Христове – 25 грудня, вшанування Божої Матері – 1 січня (православні і греко-католики святкують Собор Божої Матері на другий день різдвяних свят), Богоявлення (Трьох Царів) – 6 січня, Стрітення – 2 лютого. В практиці ж більшість римо-католиків завершує різдвяний період 6 січня. Поляки-католики, 2 лютого особливо урочисто, окрім Стрітення, вшановують Божу Матір Громничну й тоді завершують різдвяний період. Цілком ймовірно, що українці греко-католики під польською окупацією з різних причин також перейняли різдвяне вітання і співання колядок аж до Стрітення.
У нас також зберігся звичай відвідувати вірних з йорданською водицею. Коли священик читає молитву і при співі тропаря (Коли в Йордані хрестився Ти, Господи…), або кондака Богоявлення окроплює вірних і їх оселі водицею, при цьому вітаючись “Христос народився!” чи “Христос раждається!”, відчувається якась неузгодженість. Ймовірно, тому в середині 80-х рр. минулого століття поширилося вітання “Христос хрестився!” (подекуди “Христос охрещується!”) – “В ріці Йордан!”, або в “Йорданських водах!”. Противники такого вітання кажуть, що в ньому нема прославлення Бога. Кожний вислів, що виходить з уст віруючої людини, де згадується ім’я Боже є Його прославленням. Так, це вітання має, здебільшого, констатуючий, стверджуючий характер, що Христос хрестився в Йордані, як в деякій мірі й, що Христос воістину (дійсно, справді) воскрес. Однак, таке вітання відповідає звичаєві відвідання вірних з йорданською водицею.
Адепти, що заперечують це вітання, аргументують, що руйнується традиція– різдвяний період від Різдва до Стрітення. Однак чомусь не зважають на спроби руйнування традиції святкування Різдва Христового 7 січня. Така собі “руйнація на власний розсуд”. До вітальних курйозів належить практикування в окремих місцевостях, і у Львові зокрема, після Йордану до Стрітення знову повертатися до різдвяного вітання. Можливо, логічніше вітатися у різдвяно-богоявленський час так: від Різдва Христового до Навечір’я Богоявлення – “Христос народився!”; від Навечір’я Богоявлення до віддання Богоявлення – “Христос хрестився!”, а далі “Слава Ісусу Христу!”, або як прийнято в якому регіоні.
Отже, пошук єдності з християнським світом та творення нової християнської ідентичності українства залишається відкритим. Головне щоб в намаганні подолати “математичні розбіжності” не натворити нових. “Не випадково, – зазначає Василь Кметь, навіть прийняття на державному та міжнародному рівні григоріанського календаря як загальнообов’язкового, не вирішило проблеми у духовному вимірі. “Церковний” чи “старий” стиль у ХІХ – першій третині ХХ ст. духовно єднав українців і вірних поневоленої Московським патріархатом Православної Церкви, і вірних Української Греко-Католицької Церкви в Галичині”.
У багатоманітні вітань і звичаїв ми повинні розуміти сутність церковних свят, церковну логічність, церковний настрій. Навіть літочислення “від Різдва Христового” ми святкуємо з кількарічною похибкою, але не піднімаємо питання “поміняти рік”. Та помилка не стала перешкодою для єдності християн у початку відліку своєї історії – ери. Адже, “якщо враховувати, що за свідченням Євангелія (Мф. 2,1 і Лк. 2, 1-7) Христос народився під час правління юдейського царя Ірода, який помер 750 р. від заснування Риму, та в час перепису, що відбувся в Юдеї в останні роки його правління, то сталася ця подія взимку 749/750 р. від заснування Риму, тобто приблизно на 4 роки раніше від точки відліку “нової ери”, яку суспільство узгоджено вважає датою Різдва Христового” – відзначив Василь Кметь.
Нехай же календарні, вітальні й інші питання та дискусії не розділяють українських християн, а дозволяють зрозуміти, що незалежно від означуваної дати Христос народився! Що це означає? Ця подія у вічності вже має значення. Для чого Син Божий втілився і став людиною, у всьому подібною до нас, крім гріха?
Святійший Патріарх Філарет закликає нас серйозно задуматися над тим, заради чого Бог став людиною:
“Може, заради того, щоб дати людям моральний закон? Ні! Бог дав цей закон через Мойсея. Крім того, закон Божий написаний в серці кожної людини: совість є закон Божий. Може, Він прийшов, щоб зціляти хворих, воскрешати мертвих, творити добрі діла, захищати бідних і скривджених? Ні! І до Нього пророки творили чуда і навіть воскрешали мертвих. Для чого ж тоді Бог зійшов на землю?Щоб побудувати рай на землі? Ні! … На землі неможливо побудувати рай, бо там, де панують гріх і смерть, не може бути ніякого раю.Тож для чого прийшов Син Божий на землю? … Син Божий зійшов на землю і став людиною, щоб знищити гріх і смерть у людській природі. Він прийшов, щоб примирити людину з Богом.
Син Божий народився від Пресвятої Діви і став людиною, щоб побудувати Царство Боже, тобто Царство духовне, де панувала б любов, а не ненависть; правда, а не кривда; милосердя, а не жорстокість; мир, а не ворожнеча; святість, а не гріх.
Якщо Син Божий став людиною, щоб подолати в людській природі гріх і смерть і побудувати Царство Боже, то чи досяг Він Своєї мети? Досяг! Доказом є християнство, яке змінило світ”.
Кандидат богословських наук, історик
митр. прот. Михайло Цебенко
Повязані записи
