Ісус Христос для мене є Господом. Він – господар мого життя, Він – мій пан, вищість Якого незаперечна, а турботлива любов – безмежна. Моя залежність від Ісуса ніколи не була обтяжливою, чимось таким, що б обмежувало мою свободу. Саме наблизившись до Христа, я відчула себе направду вільною. Сила любові дає наснагу перемагати різні поневолення, зранення, терпіння. Коли мені було дуже важко, мій духівник мені порадив: «Дивися на хрест Христовий». Опісля мовчки вдивляючись у смиренного терплячого Ісуса, я розуміла, що Він мене розуміє. Що мій гріх непрощення, амбіцій, впертості прибивають Його хреста. Задля любови до Бога вчилася прощати, бути слугою, любити. «Бог так полюбив світ, що Сина Свого єдинородного дав, щоб ми не загинули, а мали життя вічне» (1 Йо. 4, 9). Зараз, у переддень Різдва Христового, коли роздумую про незглибимість Божого буття, так відрадно знати, що все ж таки Бог близький. Народження Христа від Марії – один з актів цієї Божої незбагненності. Але вже з полюсом, що не відштовхує нас від Нього, а наближає. Ісус стає рідним нам по крові, рівним нам у своєї людських потребах. Тепер любов стає реальною, наближеною, тою, яка нас підносить, яка нас огортає. Любов Божа завжди діяльна, жертовна, спасаюча. Із трепетом приймаєш таку любов, яка нікого не залишає байдужим. Там, де панує така любов, – там благословенне Царство Отця і Сина, і Святого Духа.
Близькість Господа описую, як особисті переживання. Направду, це не меланхолійні жіночі почуття. Це реальність хрещення у смерть і воскресіння Христа, коли всі визнають молитвою «У Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» невидиму присутність у Таїнстві Церкви. Це наповненість храму, де є Святі Тайни, та пустка, яку переживаємо, коли їх немає. Неповторне й унікальне поєднання з Христом, Який приносить і Який приноситься, у Пресвятій Євхаристії. Господь реально нас супроводжує у земному житті через таїнства Покаяння, Єлеопомазання, Подружжя, Священства.
Щоразу, роблячи іспит сумління, запитую себе: чи все моє життя проходить із Господом? Чи всі почуття світлі перед Ним? Чи всі закутки душі, куди навіть найближчих не пускаєш, відкриті для Ісуса? Чи у величному замку душі, де так багато мешканців, перехожих, гостей, приготована світлиця для Господаря? Якщо ще немає світлиці, можна негайно почати приготування. Якщо немає ще величного замку, підійде й убога хатина, і проста стаєнка. Тільки там має царювати мир, любов, душевне тепло і затишок. Ісус не погордує убогістю – з благословенням прийде туди, де Його покличеш. Він чекає Тебе.
С.ГЕОРГІЯ ПРИПУТНИЦЬКА
Джерело: “Християнин і світ”
Повязані записи
