Думав я, що то написати після дня друзів, який відзначається у низці країн 9 червня. По-перше мало хто із фейсбучан звернув на цей день увагу. Очевидно тому, що мало вірять у щиру підтримку друзів, або їх не мають, а це найгірше, що з нами може трапитися в житті. Інші ж, навпаки, мають стільки друзів, що не можуть дати собі ради з ними…
По-друге. Зі мною часто буває так, що я не сплю вночі і не можу дати собі ради з іншим, наприклад, з якоюсь інтелектуальною працею, тоді беру книгу з полиці, перечитуючи її, гортаючи сторінка за сторінкою та шукаючи мудрої розради, а може якогось скарбу. Є в мене серед книг одна нова, а друга дуже стара, ну як, відносно, ювілейна друком 1955 року – це роман Мігеля де Сервантеса Саведри Дон Кіхот (1605). Відомий письменник надто переймався текстом передмови до цього шедевру і писав його вже тоді, коли був написаний весь цей пригодницький, дотепний, пародійний роман. Скачучи своїми думками немов нестримними кіньми, він вдався до згадок сентенцій, які і нам доводилося вчити напам’ять латинею у вузах. Далі я цитую твір у перекладі з іспанської Миколи Лукаша:
“А що до тих цитат на берегах, щодо словечок і сентенцій різних авторів, що ними треба вашу повість засмачити, то досить буде із пам’яті пригадати який-небудь латинський вислів або такий узяти, що напохваті лежить. Пишучи приміром про волю і рабство, тут же виверніть:
– Non bene pro libertas venditur auro.
– Волі не слід продавать за все золото світу”.
Правда ж як це актуально для сьогодення, для нашого тутешнього життя в Україні і по відношення до тих, хто нами тепер керує?
А тепер знову до найгеніальнішого твору:
“Говорячи про всевладдя смерті, не забудьте приточити:
– Palida pors aeguo pulsat pauperum ladernas, Regumgue turres.
– Смерть бліда і в злидарські халупи, і в царські палати стукає рівно”.
І як тут не погодитись з тим, що “смерть бліда і всюди стукає однаково”. Пам’ять про неї має носити кожний від пана до простого Івана.
І ось далі про головне, про друзів:
“Як заведете річ про дружбу, про любов до ворогів своїх, що заповідав нам Господь, то сягніть до Святого Письма і зацитуйте недорогим коштом самого Спасителя:
– Ego autem dico vobis: diligite inimicos vestros
– Я ж вам глаголю: любіть ворогів ваших (Мф. 5, 44)”.
Отож бо, маєш друзів, добре, полюби й ворогів, те що не добре.
“Чи про не сталих друзів – позичте Катонового двовірша:
– Donec eris felix, multos numerabis amicos,
Tempora si fuerint nubila, solus eris
– Поки щасливо живеш, численних матимеш друзів.
Прийде година лиха – зразу лишишся один”.
Чи не варто про це пам’ятати кожному із нас?
А життя наше інколи подібне до тих малюнків, які я вибрав серед чималої кількості поміщених у тій фоліянтовій книзі.
Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій
Повязані записи
