Сестра зі Згромадження Дочок Марії Помічниці Християн Йоланта (Лісак) мала нагоду неодноразово бувати на аудієнціях з Папою Іваном Павлом ІІ і кожна ця зустріч була особливою. Також сестра брала участь у подіях у рамках його візиту до Львова. “Тисячі людей ішли тоді за Папою вулицями, немов за Добрим Пастирем, і це було особливе відчуття єдності”, – згадує сестра. Ми попросили с. Йоланту поділитися своїми особистими враженнями від зустрічей з Папою та розповісти, як його постать вплинула на її життя, адже, як зізнається монахиня, вона належить до покоління Папи Івана Павла ІІ.
Сестро, знаємо, що Ви були на аудієнціях з Папою, як це відбувалося? Що це означало — зустріти людину такої величини віч на віч?
-Я не належу до того грона людей, які могли бачити Папу кожного дня. Ми маємо у Львові таку людину – Архієпископа Мечислава Мокшицького, який перебував при Папі як секретар, співпрацював з Понтифіком і йому допомагав. Маю щастя, що неодноразово брала участь у прощах, де був Папа, долучалася до Світових днів молоді за участі Папи. Була на на аудієнціях з Папою у Італії. Але тричі я мала нагоду говорити зі святим. Це було для мене щастям, радістю і великим багатством.
-Наскільки Папа вплинув на Ваше життя?
-Папа вплинув на моє життя безперечно. Зверну увагу на три моменти: моя юність, мої зустрічі з Папою і візит Папи до України.Я не претендую на те, щоб говорити про Папу широко. Можу сказати лише про мій особистий досвід, моє пережиття. Я народилася і зростала у Польщі, я – полька. Коли була малою, то ходила на катехизацію і тоді Папою був Павло VI. І тоді для мене Папа – це був Павло VI, а Павло VI, то був Папа. Мені за дитячою наївністю здавалося, що він вічний. Все ж прийшов момент, коли він помер. Коли обрали Папу Івана Павла ІІ, то мені вже було 15, і я була достатньо свідома. Обрання Папою слов’янина, поляка, це було для нас щось таке неочікуване, щось що ти собі не можеш навіть уявити. Пригадую, його першу прощу – Папи до Батьківщини у статусі Понтифіка. То були ще комуністичні часи і були дуже великі обмеження цієї події. Не всі могли долучитися до прощі, був дуже невеличкий маршрут. Однак, було дуже незвичайним те, що цю прощу показали по телебаченні. Польське комуністичне телебачення транслювало релігійну подію! Вважаю, що я належу до покоління, яке формувалося під впливом Папи Івана Павла ІІ. Тому що у ті комуністичні часи, де дійсно так бажали тої свободи, а її не було, то коли Папа приїздив до Польщі, то перше, що приносив нам, – це надію, що може бути інакше, що можемо тоталітаризм перемогти. Папа часто говорив: “Не бійтеся!”, “Відкрийте двері Христові”, тобто двері наших сердець. Комусь це сьогодні може звучати, як слоган. Але тоді – це була сила. У ньому була така відвага, така мужність, що не боявся нам це говорити. Я вчилася у Вроцлаві. Мені було 17 років. Учні принесла до школи хрест. І ми спільно з іншими школярами повісили його прямо у нашому класі. А на стіні ми написали патріотичну поезію. Це було відважно. Але ні директор, ніхто з вчителів ніколи і слова нам про це не сказав. А для нас це були ті цінності, які були найважливішими. Ми відчували, що за нами стоїть сильний Батько. Він сам мав у собі ту відвагу і мужність і нам це передавав. Те бажання свободи, але не тільки. Інших цінностей. Тут йдеться про мир, гідність, пошану. І Папа надихав нас до відповідальності. Папа казав до молоді: “Ви є надія, майбутнє Батьківщини”. Папа казав до юні, що треба вимагати від себе, навіть якщо інші нічого від вас не очікують. Це був заклик творити себе як людину. Папа казав: “Більше бути, як мати”. Тобто акцентував, що цінності людські, християнські, є понад тим, що матеріальне. Бути людиною. Це дуже вплинуло на ціле покоління. Минуло кілька років і комунізм впав. Звісно, він ще падає, але офіційно зруйнований. Впевнена, що Папа Іван Павло ІІ був у планах Божого Провидіння, і він відповів на ці плани відважно. Не знаємо, як би розвивалася історія, якби Папа не мав мужності боротися за гідність, за свободу, мир. Папа мав багато любові. Він був Папою хворих, старших і цілий свій понтифікат боровся за людей, був захисником людської гідності і свободи. Безперечно, він і Папа молоді, вихователь, форматор, вчитель, люблячий батько. Тому він і говорив: “Вимагайте від себе, не бійтеся”. Він казав про те ким ми є і ким повинні бути.
-Митрополит Мечислав Мокшицький зауважував, що Папа дуже поважно підходив до кожної людини, до кожного мав свій ключ, а, водночас, і добре почуття гумору.
– Коли Папа з тобою розмовляв, то для нього світу не існувало, а ти був світом. Він мав таку велику пошану до людину, що тим жив. Ти відчував, що у тому моменті, ти є для Папи найважливіша. Він зупинився і говорить з тобою. Простий, покірний і дуже людяний. Також дуже любив жарти. Кожен раз під час моєї зустрічі Папи я чула від нього жарт і відчувала радість. На останній аудієнції з Папою я була зі своєю мамою. Моя мама дуже любила Папу і молилася за нього вервичку кожен день. Я хотіла зробити їй таку радість зустрічі із Папою, і щоб це було сюрпризом. Коли мама приїхала до Риму, то до останнього не знала, що ми йдемо до Папи. На той момент, я вже завершувала навчання у Римі і попросила благословення Папи, сказала, що їду до Львова. Маю хрест від Папи, який він благословив і мене благословив.
Того ж дня моя мама мала нагоду зустрічі з Папою і розповіла, що щоденно молиться вервичку за нього. Вона була проста жінка, для мене свята, але Папа зупинився і довго з нею говорив. І Папа попросив, щоб вона не полишала за нього молитви. І мама молилася до останнього дня. Потім я трошки з неї сміялася, бо вже обрали Папу Бенедикта. І я спитала: “А за Папу Бенедикта також молишся?”, а мама відповіла: “За Папу Івана Павла ІІ цілу вервицю, а за Папу Бенедикта десяток”. Я запитала, чому так несправедливо. А мама відповіла: “Папі Івану Павлу ІІ я обіцяла, а Папі Бенедикту ще ні”. Те, що Папа казав про гідність, таку пошану він мав до кожної людини. Не зважаючи на її стан, все інше.
-Сестро, вже 20 років був у Львові і це досить давно. Але, на Ваш погляд, що Папа приніс Україні?
-Думаю, що Папа до України привіз надію і бажання єдності. Це те,що потрібно кожній країні, кожній нації.Прямування до єдності.І тоді, коли приїхав Папа, то ми пересувалися з іподрому на Сихові, з Сихова у центр. Де Папа, там були і ми. Ці тисячі людей на вулицях прямували за Папою, як за Добрим Пастирем. Люди тоді засмакували єдності.І Папа те побажання єдності нам залишив, щоб прямувати до єдності. І мене дуже вразив тоді один момент. Я знала одну дівчину з православної Церкви. Вона з друзями запитали свого священника, чи йти на Богослужіння з Папою. І духівник їм відповів: “Ідіть! Навіть не думайте!”. Тому я думаю,що ми ще те побажання Папи прямувати до єдності втілюємо. Це як зернятко, ми маємо піклуватися, щоб воно росло. Це процес. Але це був крок усвідомлення, що це Україні є дуже потрібне. Єдність у різних напрямках. Папа був і є тим, який завжди прямував до єдності. Це був порив, подвиг. Думаю, що багато людей це відчуття пережило і намагаються ним жити.
Фото з особистого архіву сестри Йоланти
Повязані записи
