Завтра у суботу, 22 червня 2019 року, на стадіоні СКА у Львові об 11:00, розпочнеться зустріч із монахинею з Індії, настоятелькою Згромадження сестер Св. Йосифа де Сен-Марк в Україні, сестрою Ліджі Пайяпілі. Історія сестри Ліджі – унікальна. Після кількох років служіння в Україні, сестра занедужала на туберкульоз кісток. Повернувшись до Індії помирати, вона рік пролежала вдома. Лікарі розводили руками, а сестра почула голос Божий, який казав: “Чому ти засудила український народ? Чому ти бачила тільки погане? Це теж мої діти… Я тебе послав в Україну, щоб була з ними, а ти не захотіла. Тому поверну тебе назад…” Відтак сестра Ліджі попросила пробачення у Бога і згодом почала одужувати. Лікарі засвідчили, що сталося диво. За якийсь час сестра повернулася в Україну. Тут вона відома численними зціленнями, які відбуваються після її молитов. Напередодні зустрічі у Львові ми поспілкувалися із сестрою Ліджі, подаємо думки монахині.
Зустріч з Богом справа не одного дня
Насправді, Бог перший бере ініціативу зустрітися з нами. Хоча це ми завжди думаємо і чекаємо на Його прихід. Але Він сам бажає прийти у наші серця чекаючи на зустріч з нами. Бог сам прагне, щоби ми мали зустріч з ним. Дуже часто ми зайняті нашими турботами, роботою. А Бог просить нас прийти і закликає до зустрічі.
Але зустрітися з Богом один раз не є достатньо – це має бути постійно. Прикладом можуть бути батьки і діти. Адже вони зустрічаються не один раз, а постійно. Так має і бути у наших відносинах з Богом. Це має бути постійно, кожен день. Ми повинні йти Йому на зустріч щоденно. І люди, які Його знають, розуміють, що таке зустріч з ним. Вони розуміють, що це щось нове, і це нас змінює.
Щодо зцілень, то ми не можемо сказати, що вони відбуваються тільки через віру. Хоча вірити потрібно. Але Бог для кожного з нас має план. І цей план – чудовий. Хоч для нас він таким не завжди здається. Адже ми знаємо тільки сьогодні або завтра. А Бог знає все наше життя. Тому Він завжди має чудовий план для нас. І може Він не зціляє так як ми цього хочем або уявляєм. Але Він знає краще, як це робити і коли. І у наших молитовних зустрічах з ним він зцілює тисячі людей. Це може бути, як внутрішнє душевне, так і фізичне зцілення. Людина зовні не завжди може це відчути чи побачити.
Не боятися відповісти на поклик – значить довіряти Йому
Нещодавно одна жінка з Іспанії мала пухлину в горлі. Троє лікарів твердили, що її потрібно видаляти. Кожної пʼятниці жінка ходила на молитву і дуже очікувала зустрічі зі мною. І от в одну з пʼятниць на молитві ми зустрілися. Пішовши на наступний день до лікарні всі були дуже здивовані. Пухлина зникла. Жінка зробила МРТ, ніхто не вірив, що утворення могло просто так зникнути.
Про свободу у богопосвяченому житті
Справді, зараз потрібно більше монаших покликань. Адже так як люди потребують лікарів фізично, так і монахи є так званими лікарями духовними. Душі потрібно також їжа та лікування. Але мало покликань не є нашою проблемою. Бо раз Бог не покликав – Він так вирішив. Я не думаю, що зараз мало покликань. Адже Бог кличе, як і раніше. Світ зараз розвивається і лікарів душ справді потрібно більше. Проблемою є те, що молодь боїться відповідати на цей поклик і брати відповідальность. Зараз молодь боїться щось втратити і має дещо неправильне бачення монашого життя. Вони думають, що життя в монастирі є дуже закрите, немає свободи. Я б сказала – це навпаки. В богопосвяченному житті Бог навпаки дає нам більше свободи. Треба тільки правильно розуміти, що таке свобода. Прикладом цього також можуть бути відносини між батьками та дітьми. Адже хороші батьки не завжди дозволяють дітям все що вони забажають. Але вони знають, що це ж на їхнє благо. Так само і у нашому монашому житті. Коли людина не може або не повинна щось робити – це не означає що вона не вільна. Якщо я розумію, що чогось робити не варто, то це не означає, що у мене забрали свободу. Я вже 27 років живу таким життям і ніколи цього не відчувала. Тиждень тому до мене підійшла одна дівчина і сказала, що відчуває покликання, але боїться втрати дім, друзів, батьків …. Я їй відповіла – ти ніколи нічого не втратиш, якщо відаш життя Богові. Молодь не правильно розуміє і боїться брати відповідальність. Секрет не боятися дуже простий – просто довіряти Богу.
Зневіра – не від Святого Духа Зустріч у Львові має допомогти зустрітися з Богом. І попри всю складну ситуацію в Україні – не варто впадати у агресію та негатив. Просто знов ж таки, довіряйте Богу. Так, Україні доводиться багато терпіти, але треба мати це терпіння. Нажаль українці досить часто кажуть нічого доброго не буде, вони не мають надії. Але я не розумію чому вони так негативно налаштовані. Для прикладу, йдучи до лікарні, українці вже говорять, що в цій лікарні їм ніхто і нічого доброго не зробить. Та, першочергово, у таких ситуаціях має бути позитивне налаштування. Не потрібно себе завжди налаштовувати з негативної сторони. Я вважаю, що це все вплив духа цього світу. Бо Святий Дух завжди дає надію. Зневіра – це справа духа цього світу і точно не від Бога, розповідає с.Ліджі Пайяпілі – монахиня з Індії, настоятелька Згромадження сестер Св. Йосифа де Сен-Марк в Україні.
Розмовляла Оксана Бабенко
Записали і оформили текст Юліана Лавриш, Інна Тучак, Катерина Коваль
Повязані записи
