У ці дні (з 2 до 4 жовтня) тривають святкування єврейського Нового року (Рош-га-Шана). Зважаючи на доволі складну і в певних моментах неоднозначну історію українських та єврейських народів, маю сказати, що наразі гріє серце думка про те, що в релігійному просторі нашої держави активно відбувається міжрелігійний діалог між християнами та юдеями.
Особисто я дуже люблю, ціную та поважаю єврейську культуру, вважаю, що вона стала невід’ємною частиною мого життя. Весь минулий рік, протягом якого я її пізнавала, запам’ятався мені як найкращий період мого життя. За допомогою цього блогу хотілось би ще раз подякувати своїм єврейським Вчителям, які вклали в мене свою душу, і подарували мені безцінний скарб – бачити в кожній людині насамперед Людину, а не суб’єкт чи об’єкт, яким постійно зневажає примхливе суспільство.
Пройшло майже чотири місяці після мого повернення до України. Я дуже рада, що та філософія життя і ті релігійні принципи, які я засвоїла, вивчаючи єврейську культуру, залишились невід’ємною частиною моєї особистості, а головне – збагатили мій християнський світогляд. Хоча є й багато розчарувань… Незважаючи на всі труднощі, які доводиться проходити мені та моїм колегам, з якими спільно працюю у цій духовно-інтелектуальній площині, ми, однак, не втрачаємо натхнення.
Це філософія поваги до людської гідності інших людей і філософія незламної сильної віри у свої сили, яка просто необхідна в наші тривожні дні, коли на узбіччях світових війн, ненависті, катастроф і драм, ми усі змушені бути мігрантами, поневірятись у пошуках правди, бачити беззаконня і несправедливість, однак черпати сили у своїй вірі в Бога.
Останніми днями Україна пригадувала трагічні події, які трапились у Бабиному Яру, молилась і оплакувала жертв цієї трагедії. Незважаючи на багато дискусій та невизначеності, я побачила, що християни та юдеї готові до діалогу, готові будувати мир спільно, готові йти одні одним на зустріч.
Цей мир, побудований на взаємоповазі людей одні до одних. В єврейській культурі, в іудаїзмі є безліч речей, світоглядних основ, які я рада, що засвоїла. Насамперед, те, що знання та освіта неймовірно змінюють людину; те, що не можна жити своїми комплексами і хвилюваннями. Треба більше вірити як в Бога, вірити в себе, а головне – ніколи не здаватись. Треба бути впевненим, що дурість та лицемірство в цьому світі можуть виграти битву, але обов’язково програють війну речам вічним – розуму, правді, милосердю…
Я багато в чому розчарувалась після повернення додому, насамперед, у собі… Бо в один момент від людини, якою я стала протягом минулого року, людини, якою я могла б пишатись, майже нічого не залишилось. А це була людина, яка почала довіряти собі, Господові, жити не просто своїми особистими амбіціями, але й проблемами світу. Наше суспільство навмисне або ж ні, проте принижує людину – і не всі цей тиск витримують. Та вистояти і не зрадити собі – це вже маленький подвиг.
Я переконана, що в просторі як інтелектуальному, так і духовному, нам є чого повчитись у єврейської культури, насамперед, в плані виховання гідності у нового покоління, в плані терпеливості до світу, терпеливості до Божого плану стосовно усіх нас.
Єврейський філософ та релігійний діяч Мартін Бубер сказав: «Ставлення до людини напряму пов’язане зі ставленням до Бога: істинне звернення отримує справжню відповідь. Але тільки у Бога є відповіді на все – весь всесвіт розкриває себе як мова перед Ним. Життя розташовується десь у проміжку між запитаннями та відповідями, у вимірі мовчання його немає».
Тому тепер, у 21-му столітті, як ніколи раніше, ми повинні говорити, дискутувати, ставити перед собою виклики. Мовчання – першопричина усіх катастроф, воно породжує ненависть, злість і роздратованість, а як наслідок – смерть. Сьогодні ж, міжрелігійний діалог потрібен і християнам, і євреям. Це дуже-дуже довгий шлях, сповнений різних підводних течій. Але тільки пройшовши його, зможемо знайти Бога, з яким зможемо співдіяти, співпрацювати у творенні нового світу… у якому житимуть наші діти та внуки… і якщо ми не хочемо, щоб вони стали пустими бездумними маріонетками тиранічних систем і кривавих правителів, моторошних антилюдських режимів, щоб їхніми руками жорстока вдала творила свої «чорні» справи, мусимо зробити перший крок.
Цей новий рік може стати початком нового життя. І якщо ті люди, які зневажають міжрелігійний діалог, скажуть, що ви можете втратити свою ідентичність, якщо почнете цю «небезпечну» справу… я відповім більше, ми втратимо своє людське обличчя, якщо будемо мовчати та ігнорувати одні одних.
Тому нехай наступний рік буде часом дискусій, конференцій, розмов, взаємопізнання наших культур, часом боротьби за майбутнє, де окрім пам’яті та ідентичності, ми здобудемо та збережемо любов.
Лідія Батіг
Повязані записи
