Що ми знаємо про Символ Віри? 5 акцентів

Символ Віри — невід’ємна частина Божественної Літургії. Що ми про нього знаємо? Пропонуємо 5 найцікавіших акцентів.

У ранній Церкві Символ Віри на Богослужінні лунав тільки один раз на рік – на Пасху

Ми однодумно повинні взивати до Бога, Який єдиний у Тройці. Ми виражаємо цю любов, цю нашу єдність через читання Символу Віри, який є зображенням того, у що саме ми віруємо. Церква мала багато символів віри за всю свою історію, які знали тільки християни. Навіть оглашенні, тобто ті люди, які готувалися до Хрещення, чули Символ Віри, щонайменше, перед самим Хрещенням, перед самим входом до храму, коли мали хреститися. Оскільки Хрещення у ранній Церкві відбувалося на Пасху, то і Символ Віри на Богослужінні лунав тільки один раз на рік – на Пасху. Тільки вже у V-VI ст. через поширення всякого роду єресей, віровизнання було запроваджено на Божественній Літургії кожного разу.

Символ Віри у нашій традиції

У нашій традиції вживають Символ, який був створений Святими Отцями Нікейського Собору 325 року, і вже доповнений Символ Віри Царгородського Собору, коли Святі Отці зібралися 381 року. І від цього часу цей Символ Віри є таким, яким він вже є з IV ст.

Виголос: «Двері, двері  премудрості! Будьмо уважні!»

Ранні християни, збираючись у храмі, дуже ретельно пильнували, щоб ніхто з поган чи з оглашенних чи неохрещених — не залишалися у храмі до цього моменту, щоб вони навіть не намагалися увійти до храму у часі принесення цієї Безкровної Жертви. Спільне цілування було також тим засобом, щоб виявити тих, хто не є християнами. Тобто християни знали, що має бути поцілунок миру між собою і виявляли його. Якщо хтось був не із християнської спільноти, не розумів, що відбувається, — він ухилявся від цього поцілунку. Це бачили люди і одразу ж просили його вийти із храму.

На святість цього моменту спонукає виголос: «Двері, двері  премудрості! Будьмо уважні!». У давнину придверники, які служили у храмі, мусіли пильнувати, щоби в церковні Царські Двері, які на той час були при вході в Храм, — до Символу Віри, ніхто не заходив з невіруючих, бо Таїнство звершується тільки для християн, для тих, які достойні споглядати на цю тайну.

Повівання воздухом та його зняття – це символ землетрусу і відвалення каменю

Під час промовляння Символу Віри священик підносить над Дарами такий маленький обрус – воздух і повіває ним над дарами, але, однак, не знімає його повністю. Щойно по завершенні виголосу Символу Віри, Предстоятель, тобто цей священик, який служить, знімає його і відкладає набік. У цьому повіванні та знятті воздуха є такий символ землетрусу. Коли Ісус помер, стався землетрус. І відвалення каменю, коли Христос воскрес, камінь відвалився від гробу (священик цей воздух відкладає набік). Також ми можемо бачити у цьому відкладанні воздуха символ того, що з приходом Христа  минулися всякі праобрази, символи, які передували перед Ісусом Христом, а люди відкрито приймають вчення Бога у Трьох Особах. І ми вже не маємо ніякої завіси, яка нас може розділяти від Бога, від Святих Тайн. Тобто Слово Боже перериває всі завіси. І Воно сходить на землю і підносить нас до неба, бо ми, які достойні причаститися,  приймаємо ці чесні Дари і Божественність нашого Бога, стаємо подібними до Нього.

Що означає для нас віра?

Дуже часто ми не задумуємося на важливістю цієї Літургійної миті, коли молимося Символ Віри, коли говоримо всі ці слова. Кожне слово Символу Віри має звучати для нас, немовби знак. Чи віруєш ти саме в те, що говориш? Чи свідомий ти того, що зараз говориш і визнаєш? Чи готовий ти до смерті боронити свою віру? Наша віра не має бути для нас завченим набором догматів і катехизм правди. Вона має бути щоденною реальністю нашого життя.

Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика за матеріалами проповіді диякона Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла УГКЦ Нестора Кизика