Під час ALUMNI – зустрічі “Спільноти випускників Української освітньої платформи” наша редакція мала можливість познайомитися ближче з її учасниками. Сьогодні ми підготували для вас розмову з отцем Ігорем Макаром – священником з Херсонщини, який впродовж 16 років служить на місійних теренах УГКЦ. Зараз парафія священника розташована у селищі Зеленівка. Також отець Ігор є одруженим та виховує чотирьох дітей, а впродовж восьми років виконує обов’язки ще й декана Херсонщини.
Ще перед початком розмови священник поділився з нами, що на зустрічі “Спільноти випускників Української освітньої платформи” очікує дізнатися про нові можливості, а також прагне обговорити виклики, здобути досвід для професійної і ще кращої праці на своїй парафії. На його переконання, найважливішим для священника є можливість зростати в середовищі спілкування і взаємної підтримки.
Слава Ісусу Христу! Отче Ігоре, нам дуже приємно з Вами познайомитися. Раз ви є учасником “Спільноти випускників Української освітньої платформи” – це означає, що ви вже здолали певний шлях на дорозі навчання і за спиною маєте досвід реалізації успішних проєктів. Поділіться, будь ласка, своїм досвідом навчання.
На даному етапі ми реалізовуємо грант на соціальну пекарню. Маємо закуплене обладнання і очікуємо на вселення. Цей другий соціальний проєкт нам потрібен також для того, щоб фінансувати наш родинний центр.
Цікаво, що біля нашого храму є певне розділення епох: з однієї сторони живуть заможні люди, а з іншої багатодітні сім’ї і люди, які потребують підтримки. Ці два різних світи єднають сходи нашого храму, бо діти з багатих сімей беруть участь у різних наших заходах таких, як веселі канікули з Богом й інші, вони по-різному виховані.
Мене надихнув фільм Філліпо Нері, в якому розповідається про священника, який хотів бути місіонером в Індії хоч також мав чимало випробувань. Я впевнений, якщо Бог покликав мене до цього служіння, то це є моїм місцем.
Цим дітям є 10-12 років, я ще маю шанс до них промовити, а якщо вони підуть до бару, то я вже їх звідти не поверну. Тому це є для мене важливим пріоритетом – направити дітей у правильне русло.
А якщо заглиблюватися в історію, то перша програма, у якій я взяв участь два роки тому – це була програма «Соціальні інновації громад». Оголошення про набір на програму я побачив у фейсбуці. Вже в цей час ми на парафії почали впроваджувати соціальне служіння. Цінність його була в тому, що я не в когось десь просив про допомогу, а ми безпосередньо на парафії впровадили скарбничку для допомоги тим, хто цього потребує. З цього моменту – 2005 рік, розпочалося наше соціальне служіння.
Спочатку на парафії, куди мене призначили було лише троє парафіян. У нас не було ні землі, ні церкви. Спершу будували церкву, навіть служили у капличці, яку розмістили у приміщенні колишнього овочевого магазину. Але поруч нас була ділянка. Спільнота нашої парафії почала формуватися разом з будівництвом храму. Вже у 2014 році ми перейшли у храм. Зараз ця каплиця вже за правом власності належить нашій парафії. Її розібрали, а на місці будується наш парафіяльний центр, будівництво якого вже на фінальній стадії.
Якщо повернутися до початку нашої соціальної діяльності все почалося з того, що моя дружина за професією є кравець і закрійник. Насамперед ми подумали, чим ми можемо з громадою ділитися відповідно до своїх вмінь. Тоді ми приїжджали на модулі навчальної програми і виграли грант для закупки швейного обладнання. Ще один грант нам надав «Карітас Україна» і ми викупили все обладнання, яке нам було потрібним, щоб шити та вишивати. У цьому аспекті ми могли об’єднувати громаду і водночас надавати послуги тим, хто цього потребує. У нас є люди, які не могли собі, наприклад, підкоротити штори – наші волонтери і соціальні працівники їм у цьому допомагають. Зараз ми вже вийшли на більший рівень. Брали участь у програмі: «Школа відповідального служіння». Працюємо над проєктом родинного центру. Дуже сподіваюся, що на наступний рік буде його відкриття. Відтак кошти, які заробляємо на нашому швейному підприємництві йдуть на розбудову нашого центру, в основному для його наповнення. Зараз ми готові завершити фінальні стадії нашого ремонту. У швейній майстерні ми виготовляли продукцію, як для нашої громади, так і за її межі. Наприклад, у Бориславі для відкриття благодійної кухні. Фартухи для працівників шилися у нашій майстерні. Так само ми робили футболки для «Карітасу» у Новому Роздолі. Зараз також на програмі від «Лідерства і служіння» Української освітньої платформи, яка називається «WOWoman», навчається моя дружина. У такий спосіб ми чергуємося. Так само минулого року я закінчив навчання на МАПі. Це навчання, яке організовує молодіжна комісія нашої Церкви.
На даний момент у соціальній майстерні скільки є працівників?
Зараз двоє – це моя дружина і її помічниця. Ми живемо шестеро на площі 46 квадратів, все обладнання тримаємо в мене вдома.
І коли діти приходять зі школи і починають вчитися, то ми швейну машинку забираємо зі столу, щоб вона не заважала дітлахам вчитися, і було місце.
Тому ми дуже чекаємо переїзду у родинний центр, де є спеціальна кімната. У родинному центрі передбачена кімната для різних активностей, швейної майстерні і для пекарні. Створюємо необхідні умови, щоб діти мали де розвиватися і проводити дозвілля.
Якщо повернутися до досвіду Вашого навчання на програмах. Що було для Вас найціннішим?
Навчаючись на священника я вивчав богослов’я. Не мав жодного досвіду маркетингу – це для мене було як вища математика. Тому навчання від «Лідерства і служіння» було для мене дуже необхідним і найважливіше, що я в результаті отримав – це впевненість у собі. Знання можна здобути, але без відваги і стимулу важко щось реалізувати, я перестав боятися йти вперед. З кожною зустріччю, з кожною лекцією на програмах «Лідерства і служіння» від Української освітньої платформи я зростав у впевненості, що в мене все вийде.
У реалізації самих проектів що Вам вдавалося найлегше, а що було найважчим?
Найбільша трудність пов’язана з часом, тому що дуже важливо добре планувати час, щоб змогти його приділити дітям, дружині а також і проєктам. Оскільки не можна занедбати одне, працюючи над іншим. Наша відповідальність слідкувати, щоб діти добре вчилися. Хоч є потреба постійно працювати над замовленнями, бо вони є.
Хоч дуже часто доводиться ночами працювати, щоб все встигнути. Найлегшим для мене було, якби це дивно не звучало – пошук ресурсів. Бог мене у цьому супроводжує. Зараз у нас триває ремонт і ми знайшли спонсора, який нам оплатив матеріали, але кошти за роботу ми повинні самі шукати. Я позичив досить велику суму грошей розуміючи, що якось воно буде. Кілька днів тому розповідаю про це одному чоловіку, а він каже, що покриє мені весь борг. Не завжди гроші є вирішальним чинником, часом буває, що маєш гроші і не знаєш що з ними робити.
На своєму досвіді маю багато будівництва: 3 церкви, соціальні центри. На початку є великий страх і нема ресурсів, але коли ти починаєш йти вперед, то Бог Тебе починає провадити. Дуже важливо не боятися, робити і Бог допоможе.
Хто є Вашим прикладом для наслідування, джерелом натхнення?
Без сумніву – Митрополит Андрей Шептицький. Він був багатим чоловіком, але для себе мало що використовував. Значно більше вкладав в освіту, культуру, підприємництво. На Сході України є набагато важче, ніж на Заході. Завжди собі роздумував над тим, що я завжди можу повернутися на Захід, це буде простіше для мене, але хто буде там служити? Легко говорити, що Львів є гарним і прекрасним. Але перед тим, що він став таким, там дуже багато людей працювало і жертвувало собою і своїми ресурсами, а хтось віддав своє життя, щоб ми ним зараз любувалися. Ми мріємо, щоб Херсон став цікавим містом як Львів, щоб до нас хотіли їхати і дивитися, жити і працювати.
Що би Ви порекомендували священникам, які тільки думають про те, щоб йти кудись вчитися і вдосконалювати свої знання?
Я би дуже порадив не думати, а йти і вчитися! Бо можна думати так, що роки пройдуть. Страх буде завжди! У цьому нема нічого поганого, бо це є природнє почуття. Моя дружина теж переживала як то буде, але пішла і все вдається. Адже Бог провадить, головне відкритися і зробити перший крок. Для мене теж кожна вершина була – це був вихід зі зони комфорту. Це було дуже важко, але щось зробив і побачив результат. Нещодавно ми піднімалися на Говерлу. Це було дуже складно, але я зумів, що ми наш організм дуже мало використовуємо. Він здатний на значно більше. Ми просто себе шкодуємо.
Усім, хто хотів би підтримати соціальну діяльність парафії у селищі Зеленівка на Херсонщині подаємо реквізити:
5168 7453 0380 4535 Приват Банк. Макар Ігор Богданович
або
№UA823524790000026009052234022
ЄДРПОУ 36235749
МФО 352479
Релігійна громада парафія Різдва ПР
Дякую Вам щиро за розмову!
Розмовляла та підготувала Христина Потерейко
Повязані записи
