Німецький публіцист і письменник Л. Берні сказав: «Бути вільним – це ніщо; стати вільним – це все». Часто ми не розуміємо, наскільки міцно життя ув’язнило нас в своїх стереотипних стандартах. Ми не усвідомлюємо, що є заручниками безглуздих кліше та ілюзії щастя, аж поки не стає занадто пізно…
«Скафандр і метелик» (фр. «Le scaphandre et le papillon») — біографічна екранізація історії Жана-Домініка Бобі (засновника журналу «Elle»), який у 43 роки був паралізований, але знайшов у собі сили написати книгу. Фільм знятий за мотивами цієї історії.
Як на мене, це розповідь про людину, яка в одну мить втратила все, що у неї було до того. Мова йде не просто про гроші, здоров’я та кар’єрні перспективи. Жан-Домінік позбувся можливості жити повноцінно, змінювати світ, бути вільною людиною.
В перші ж хвилини перегляду я уявила себе на його місці і мене охопив непереборний відчай. Одразу ж згадались похмурі рядки із улюбленого роману «Франкенштейн»: «Якщо вам дійсно шкода мене, позбавте мене почуттів і пам’яті, перетворіть в ніщо; якщо ж ви цього не можете, зникніть і залиште мене в пітьмі». Та герой цієї історії наважився протистояти обставинам.
Отже, реальні події розгорнулись таким чином: у грудні 1995 р. успішний журналіст і головний редактор журналу «Elle» Жан-Домінік Бобі (виконавець головної ролі – актор Матьє Амальрік) їхав на щойно придбаному кабріолеті, аж раптом його спаралізувало. Пробувши два тижні у комі, він прокинувся на лікарняному ліжку та зрозумів, що з усіх частин його тіла рухатися може тільки ліве око. Відтепер це око стало єдиним засобом спілкування екс-редактора з навколишньою дійсністю: моргнув один раз – означає «так», два – «ні». Але цього виявилось достатньо, щоб надиктувати цілий том спогадів під романтичною назвою «Скафандр і метелик», який через десять років надихнув режисера Джуліана Шнабеля на однойменний фільм.
Талановитий режисер спромігся придумати цікаві метафори. Він асоціює топ-моделей «Elle» з медсестрами, крісло-каталку – з кабріолетом «Ягуар», гламурного паралітика, що мріє вирватися з в’язниці тіла, – з графом Монте-Крісто. Творець фільму не шкодує й символічних флеш-беків, наприклад, стосовно батька головного героя. Крім того, вигадує романтичну інтрижку: дружина, сидячи біля ліжка, відповідає за паралізованого чоловіка на телефонні дзвінки, а він підморгує коханці на іншому кінці телефонного дроту.
Загалом «Скафандр і метелик» – це сентиментальна і дуже чуттєва історія про звичайну людину. Історія про те, що тіло талановитого і сповненого натхнення журналіста перетворилось на скафандр, а його око – це метелик. Кожен раз, коли він моргає, то прагне полетіти, але сила земного тяжіння та неприборкана міць жорстокої реальності не відпускають його душу на волю.
Зрештою, автор кінокартини прагнув показати історію не тільки однієї людини, але й усіх нас загалом. Насправді ми весь час живемо у власному скафандрі, який сковує наше серце і паралізує мрії. Ми прагнемо стати метеликом хоч на мить, щоб відірватись від усього і відчути щастя. Тільки шкода, що метелики живуть не довго, і не кожен може знайти в собі сміливість вирватись із власної клітки.
Дуже доречно у цьому контексті згадати слова проникливої пісні гурту Arcade Fire «My Body Is a Cage». Це правда для багатьох: «Моє тіло тюрма, яка не дозволяє мені танцювати з тими, кого я люблю… Я живу в ту епоху, коли темрява називається світлом… Моє серце б’ється повільно… Визволи мій дух».
В цій історії особисто для себе я не знайшла натяку на казку чи сподівання якогось дива. Це розповідь про те, що з кожним може статись лихо, навіть з добрими людьми, що обставини часто перемагають нас, і шукати змісту та справедливості в таких випадках не варто. Але маленька іскра надії таки залишається. Думаю, що в Бога є якийсь план щодо кожного із нас, і поки ти не виконав свого призначення, то просто так не зникнеш і не станеш заручником небуття… Бажаю знайти відповіді на Ваші запитання під час перегляду фільму і завжди відчувати себе вільними людьми.
Лідія Батіг
До теми: Вихідні з Богом (Фоторепортаж)
Повязані записи
