Продовжуємо серію матеріалів про святих, які народилися у Львові.
За правду гнана,
радуйся, блаженна.
Як чистий Йосиф,
чиста і смиренна.
Із вірою взиваєм
воєдино:
«Молися за нас,
молись за Україну».
Преподобній Лаврентії присвячується…
Левкадія Гарасимів народилася 13 серпня 1911 року в селі Рудниках, що на Львівщині. В «Метриці народжених села Рудники» записано: «31 вересня 1991 року Левкадію хрестив і миром помазав Стефан Яворський, парох місцевий».
Зростала дівчинка в звичайній хліборобській родині: голова родини – господар Ілля Гарасимів, мати Юліанія Сподарик – сільська акушерка та шестеро дітей (Марина – посвятилася у дівиці, Федір – хотів поступити до монастиря Студійського Уставу, але війна стала на заваді, Стефанія, Анастасія, Микола та Левкадія). За свідченням одного із жителів Рудників, Володимира Гарасиміва, «у селі родина була знана і шанована». Свідчать про це й записи в документах села Рудники, де збереглися згадки про родину Левкадії Гарасимів ще в другій половині XVIII століття.
У 1919 році енергійна Левкадія йде до школи, та закінчує лише початкову школу (4 класи) і залишається допомагати батькам у господарстві. Переповнена Божою любов’ю, якою освітлює всіх навколо, дівчина починає роздумувати над вибором стану життя. Спостерігаючи за двома сестрами, які вступають до Згромадження сестер святого Йосифа та приймають імена сестра Херувима і сестра Алльойзія Ноба, Левкадія відчуває монаше покликання. У 19-річному віці вона також вступає у Згромадження сестер святого Йосифа в селі Цеблові на Сокальщині.
В Цеблові Левкадію скріплює духом у монашому покликанні приклад старших сестер. Під час новіціату вони радісно працюють на господарстві, в полі та на кухні. Щоранку о 5 годині Левкадія із сестрами встають доїти корів, о 6 годині розпочинають молитися, часто накладаючи на себе різні покути. Левкадія полюбляє молитись «Помилуй мя Боже» з піднесеними руками. Окрім фізичної праці, сестри зайняті підготовкою до облечин. Реколекції для них проводить отець Ахиль Бульс (ЧНІ) із Бельгії, адже з 1921 р. на прохання Преосвященного Йосафата Коциловського отці-редемптористи взяли на себе духовний провід над Згромадженням.
8 січня 1932 року в день Собору Пресвятої Богородиці і Святого Йосифа – Її Обручника відбуваються облечини. В присутності отця Альберта Дельфорж (ЧНІ) із Бельгії Левкадія складає перші обіти та отримує монаше ім’я – Лаврентія. Після цього її вже посилають на парафії для апостольської праці.
У 1938 році, сестру Лаврентію разом із сестрою Олімпією скеровують до міста Хирова. Лагідні сестри «поширювали славу Божу й освячували свої душі через дотримання трьох обітів: убожества, чистоти й послуху, виконували діла християнського милосердя, опікувалися недужими». Лаврентія увесь вільний час проводить у захоронці з дітьми, провадить церковний спів та готує до Першого Святого Причастя. Прихильна до кожного, Лаврентія завжди організовує хлопців на чергування у Велику П’ятницю біля гробу Господнього.
Сестра Лаврентія живе духом і харизмою Згромадження. Завдяки приємному сопрано монахиня провадить в церкві спів, завжди співаючи Вечірню та Утреню. «Лаврентія була дуже гарною й усі дивувалися, що така вродлива дівчина пішла до монастиря», – згадує Марія Гащак. «Вона була високого зросту, смуглява, а на обличчі мала родимку, була енергійна й рішуча. Добра і щира», – розповідає Любомир Хома.
Дбають вони і про чистоту храму. Євгенія Мацуська поринає у спогади: «У церкві було дуже багато роботи – від чищення свічників, прання рушників, миття підлоги до вишивання. Сестра Лаврентія дуже гарно вишивала. Усе, що було вишите в церкві, було роботою сестер».
Олімпія і Лаврентія знаються на цілющих травах, що допомагає їм лікувати запалення легень та суглобів, нариви. Неможливо вижити «без законниць». За словами Меланії Гальо, щоб у селі не сталося, всі знали, що треба йти до сестер. Німці, перебуваючи в Хирові (1942-1944 роки), не лікують людей, хоч є лікарня. Сестри Глікерія і Лаврентія лікують хворого на очі Євгену Хомі, хворий шлунок його батька, Софію Петриківську, у якої довго не гоїлася рана на нозі, хворого хлопця із польської родини Дронів. Коштів за лікування сестри не беруть. Монахині підтримують на дусі людей, заохочують до молитви, закликають не втрачати надії на Бога, вірити, що Бог допоможе все пережити. В той час жінки стають радістю, потіхою і розрадою для інших…
Війна завершилася, та складні часи для сестри Лаврентії ще попереду. Комуністичний режим провадить антицерковну політику, переслідуючи ієрархію, священиків, ченців і черниць Греко-католицької церкви. Сестер Йосифіток «визволителі» неодноразово лякають обшуками, арештами та пропонують скинути релігійне вбрання. Та черниці не зрікаються Господа і своїх обітів, добровільно обирають шлях мучеництва, промовляючи: «З яким Богом ми починали жити, з тим будемо вмирати». З новою силою монахині «сповняють Боже діло в Божому часі» та утверджують на дусі інших у часи репресій і переслідувань. Сестри Лаврентія та Олімпія продовжують таємно готувати дітей до Першого Святого Причастя, а на Святий Вечір печуть просфори. У тогочасних свідченнях сказано: «Нашим вихованням займалася с. Лаврентія. Саме їй завдячую тверду віру, яка допомогла мені і моїй родині гідно боронити Божу Правду. Прищепити таку віру в людей могли лише святі люди, які своїм життям свідчили Христа і жили заради Нього».
«Переслідували мене. Переслідуватимуть і вас».
1950 рік. Надворі падає пронизливий дощ, коли НКВДисти вриваються у дім наляканих сестер. Лаврентія забігає в комірчину та через крихітне віконце вистрибує в сад, ховаючись за кущем. Енкаведисти багнетами проколюють кожен кущ, але не знайшовши її йдуть геть. Промокнувши до нитки, нещасна тяжко хворіє. Прикутою до ліжка, Лаврентію силою забирають у Бориславську в’язницю, де понад місяць морять голодом. Втім черниця відважно терпить виснажливі допити, антисанітарні умови, жахливий біль у тілі задля Божого Слова. Цю силу терпіти, вірити й любити вона черпає від Господа Ісуса Христа.
Доля мучениці Лаврентії вже вирішена комуністичний режимом: досмертне заслання в Сибір. Через виснажливу хворобу жінка не в змозі навіть ходити, тому сестрі Олімпії дозволяють супроводжувати її в дорозі. Два тижні в брудних переповнених вантажних вагонах вона долає із високою температурою. Без нарікань мучениця Лаврентія несе свій хрест, пам’ятаючи про Бога в кожній хвилині швидкоплинного життя. Зупиняються вагони смерті в Томську, де черницю переносять на палубу вірні сестри та люди. Далі Черкесів. Потім Харськ…
На спецпоселенні ніхто не хоче приймати нескорену хвору на сухоти монахиню. Лише одна російська родина проявляє співчуття та віддає маленьку кімнатку, в якій через перегородку лежить паралізований господар будинку. Марія Романовська згадує: «…сестра Лаврентія була дуже делікатною. Вона лежала на дерев’яному ліжку із сіном. Все було мучениче». Незважаючи на тяжку хворобу, черницю відразу залучають до праці. Кожні два тижні з району приїжджає комендант з листом, у якому всі мають підписатися, «що ми там є і що маємо бути там до смерті і нас не пустять додому». Сестра Олімпія за себе і за Лаврентію пише розписку, якою зобов’язується залишитися на спецпоселенні довічно, а при втечі – нести кримінальну відповідальність, 20 років каторжних робіт. Олімпія працює підсобному господарстві, аби «мати зв’язок із хворою сестрою Лаврентією», а сама Лаврентія виготовляє штучні квіти на замовлення. В суботу вони моляться Вечірню та в неділю – Утреню, слухають Службу Божу по радіо. «Все було в іконах, багато ікон монашки зробили самі, щось вишивали, співали релігійні пісні, багато молилися».
Лаврентія знала , що Бог…
27 серпня 1952 року до сестри Арети, яка пасла в полі телята, підходить начальник Агузанов і каже: «Ваша монашка померла, йди на похорон».
Вона свідомо «йшла тою дорогою, якою Бог її кличе». Блаженна Лаврентія, знак найбільшої любові, вбачала в пожертві своїм життям. Це було вираженням страждань Ісуса, першого мученика, якого стратили на Хресті, який витримав з Ним до кінця…
Преподобномучениця переходить у вічність в Навечір’я празника Успeння Божої Матері. Цілу ніч люблячі сестри гірко плачуть за своєю розрадою – Лаврентією, а на ранок у свято Успення Пресвятої Богородиці її ховають. Через місяць після смерті Лаврентії, сестра Глікерія замовляє Григоріянку та вирушає до католицького священика з мішечком землі з могил обидвох своїх сестер, прохаючи його запечатати гроби…
Післямова.
Через 50 років після смерті Преподобномучениці Лаврентії сестри Згромадження святого Йосифа розпочинають понад 3-річну клопітку справу повернення мощей в Україну. 21 вересня 2005 року о 5-ій годині свята Лаврентія нарешті прибуває із далекої чужини до рідного дому. Відтоді щоденно о 13-ій годині сестри моляться Молебень за тих, хто просить у Господа ласки через заступництво Блаженної Лаврентії.
Із проповіді Папи Івана Павла ІІ 27 червня 2001 року: «Пам’ять про блаженних мучеників не може бути втрачена, бо вона є благословенням; їм ми виявляємо наш подив і нашу вдячність: вони є іконою Євангелія Блаженств, яка пережита аж до пролиття крові, вони становлять знак надії для наших і прийдешніх часів».
Підготувала: Іванна Варталь
Повязані записи
