1 грудня 2022 року вісімдесятип’ятилітній ювілей святкує Андрій Содомора – український перекладач, письменник, науковець.
Народився 1 грудня 1937 року в с. Вирів Кам’янко-Бузького району Львівської області. Син священника УГКЦ, військового УГА та армії УНР Олександра Содомори. Закінчив Львівський університет. Кандидат філологічних наук, професор (2008), професор кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Андрій Содомора – видатний перекладач: у його доробку переклади з давньогрецької творів Менандра, Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда; з латинської – творів Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки, римських елегійних поетів. Мистець і мислитель – автор прозових творів «Жива античність», «Наодинці зі словом», «Під чужою тінню», «Сивий вітер», «Лініями долі», «Студії одного вірша»; поетичної збірки «Наодинці зі Львовом». Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Лауреат Премії імені Максима Рильського, Літературної премії імені Григорія Кочура, літературної Нагороди Антоновичів та обласної премії імені Михайла Возняка. Почесний громадянин міста Львова і Кавалер ордена «За заслуги» III ступеня.
Андрій Содомора – мислитель через слово. Його перекладацький досвід втілився і у власних художніх творах – поезії та прозі через інтертекстуальне переосмислення досвіду, зокрема, античних мистців. До вашої уваги – кілька непересічних думок ювіляра:
«”Любов зі страхом не змішується” (amor cum timore non miscetur) – казали римляни. Стосується цей вислів і нашої воєнної пори. Любов до України бере гору над природним страхом перед смертю. А любимо вітчизну (знову ж давня мудрість) не тому, що вона велика, “необъятная”, а тому, що вона своя, наша, моя (“Україно моя!..”). Про це – у вірші В. Сосюри “Любіть Україну”: її красу, її мову, її пісню – усе те, що сприймаємо серцем (“…всім серцем любіть”). Такої любові наш ворог завжди лякався, завжди за неї жорстоко карав, бо вона, ця любов, – почуття найвище, найсвітліше, незнищенне; воно підносить людину, робить її людяною» (Андрій Содомора «Ще раз про любов до свого» – Збруч, 2022).
«Не знаю, що таке пам’ять, але, завдяки античним, знаю, що “знати і пам’ятати” (scire et meminisse) – не одне і те ж саме: можемо щось “тримати в пам’яті” (memoria tenere), скажімо, Шевченків “Садок”, але – не знати його; щоб знати, радше пізнавати його, – треба до нього йти і на цій стежці, яка може тягтися впродовж усього життя, – мудріти» ( Содомора А. – Про що писати… — Львів: Апріорі, 2021. — 152 с.).
«Те, що бачить око, що є очевидним, те й болить нас. Якими ж є гармонійні, стилістично впорядковані рими звукового образу мови — над цим замислюємося рідше (навіть відповідного слова, що стосувалося б вуха, на зразок «очевидний». не маємо). Бо це — сфера зору душі. Бо це — значно важче…» (Содомора А. Від слова до серця, від серця — до слова. — Львів: Літопис, 2012. — 52 с.)
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
