У перші дні Великого посту у храмах моляться канон Андрея Критського, у народі це Богослужіння називають “поклони”. Однак іноді можна почути думку, що канон має аж занадто покаянний стиль, перевантажений біблійними символами та заскладний для сучасної людини. Далі пропонуємо до Вашої уваги 7 цікавих тез, які ми записали із бесіди літургіста Максима Тимо і єрм. Луки (Михайловича) про особливості канону Андрея Критського.
1.Цей канон почали масово читати у часи страшного землетрусу. Це був не лише вираз покаяння, але насамперед відчаю людини.
За словами дослідників, канон міг бути написаний приблизно у 740 році, а у 790-тому був цей страшний землетрус і комусь прийшла ідея серед страшної біди почати читати той канон. Це тональність у якій канон входить у літургійний вжиток. Потім Теодор Студит інтегрував цей твір у Тріодь. Теодор Студит навіть писав певні наслідування на цей канон.
2. Автор канону сприймає Біблію як щось глибоко особисте.
Саме тому, у каноні дуже багато звернень до душі: “душе моя!”, самозаглиблення. Андрей, немов, закликає душу у кожному персонажі Біблії, частіше негативному, побачити себе.
3. Фраза канону “Ідолом став я сам для себе” надзвичайно близька людині ХХІ століття.
Звісно, канон дуже “згущує фарби”: не кожна людина є вбивцею, блудником, але дуже часто сучасна людина впадає у спокусу “успішного успіху”, коли їй нікого не потрібно, окрім себе самої, і ніхто не знає як їй краще. Ця фраза “став ідолом сам для себе” передає суть гріха у якому: “я сам став собі Богом”. Це стан, коли людина “поклоняється сама собі”: своїм бажанням, поривам, пристрастям.
4. Канон Андрея Критського — це немов “меседж” до кожного з нас, який до когось промовить, а до когось — ні.
Треба виходити не від того, що ми маємо неодмінно просльозитися, слухаючи канон. Ми не мусимо цього робити. Це твір одного зі святих, який так це пережив і висловив свої відчуття і переживання у поетичній формі. Поет створює наратив з яким можна погодитися, а можна не погодитися.
5. Завдання таких текстів показати всю складність життя і ставити питання, а не давати відповіді. Канон запрошує нас до глибинної застанови над собою і життям.
6. Канон — це свідчення того, що Бог нас приймає попри все.
Навіть серед постійних падінь людини, завжди є пристань. І цією пристанню є Господь.
7. У очах Бога, який плаче за людиною, бачимо віблиск дару Життя.
Переглянути повністю розмову єрм. Луки Михайловича із Максимом Тимо можна за посиланням.
Повязані записи
