Маю надію, що 75 роковини сумної події Львівського псевдособору врешті решт змобілізують не тільки науковців, але й політиків та громадських діячів винести питання реабілітації Української Греко-Католицької Церкви на державному рівні. Бо як слушно зазначив недавно наш Патріарх Блаженніший Святослав, Українська Греко-Католицька Церква до сих пір користується тими правами, що її колись надав Михайло Горбачов, який легалізував її, але не реабілітував. А це означає, що зло, яке було завдане репресивною радянською машиною Українській Греко-Католицькій Церкві до сих пір не є офіційно визнаним. На цьому наголосив Синкел у справах монашества Львівської архипархії УГКЦ отець Юстин Бойко у своєму слові з нагоди відкриття виставки перед Львівською Ратушею у 75 річницю від Львівського псевдособору 8-10 березня 1946 року.
СЛОВО
з нагоди відкриття виставки перед Львівською Ратушею
у 75 річницю від Львівського псевдособору 8-10 березня 1946 року
Дорогі друзі, наш княжий Львів сьогодні у світі сприймають по-різному. Для когось він містом, яке зачаровує своєю архітектурою, маленькими вуличками та помірним затишком. Для когось воно є місцем зустрічі, де за філіжанкою каву можна гарно порозмовляти між собою. Сприйняття нашого міста у великій мірі залежить від того, хто чого шукає.
Та не зважаючи на те, хто як сприймає Львів – він є містом багатогранним, що має свою велику історію. А вона є дуже непростою, оскільки її стежки топтали не тільки ті, що люблять Україну, але, на превеликий жаль, ті, що ненавиділи її вже через саму назву, бо вона криє у собі зміст духа вільного Народу.
Сьогодні ми відкриваємо виставку, яка має на цілі пригадати нам одну з найтрагічніших сторінок не тільки Української Греко-Католицької Церкви, але й цілої Христової Церкви в України, а навіть цілої України. Бо саме тут, у Львові, 75 років тому радянська влада ліквідувала Церкву, яка була голосом Бога і Українського Народу, а її символом був праведний митрополит Андрей Шептицький. У той же час, через так званий «Собор» та ж сама радянська влада здійснила спробу створити власну «Церкву», яка б служила не Богу, але комуністичній ідеології.
Хтось скаже – та це вже було давно, його слід віддати в руки Божі, відпустити. Так, минулого ми не повернемо. Але, на превеликий жаль, незасвоєні уроки історії життя народу чи людини виправляються дуже дорогою ціною – як казав колись Патріарх Йосиф «горами трупів і ріками крові». Саме через це організатори сьогоднішньої виставки підібрали дуже мудре гасло для неї: «Пам’ятаємо, щоб не повторилось!»
Сьогодні, з нагоди відкриття цієї виставки, я дуже б хотів, щоби кожний, хто переглядатиме її чітко усвідомив, що рану, яку завдав Українській Греко-Католицькій Церкві Львівський псевдособор 1946 року кровоточить донині. Їй було забрано усі церкви, церковні споруди, монастирі та усе майно, яке здобувалося століттями на кошти тих, які часами останню копійку віддавали на Божі справи. Але щонайбільше, жертвами Львівського псевдособору стали тисячі вірних Богу душ єпископів, священників, монахів, монахинь та мирян, які через небажання підкоритися волі сталінської репресивної машини, завершили свій життєвий біг у радянських концтаборах. А ті, яким пощастило повернутися, доживали свого віку як «вороги народу» на своїй землі. Вже не кажу про багато зламаних душ, які не витримали страху і залякувань. Усе це дуже відчутно позначилося на житті Української Греко-Католицької Церкви і має свої наслідки аж по сьогоднішній день.
Сьогоднішня виставка – це спроба показати сучасному українцю образ зла у своєму найпідступнішому образі – в образі «святості». Маю надію, що 75 роковини сумної події Львівського псевдособору врешті решт змобілізують не тільки науковців, але й політиків та громадських діячів винести питання реабілітації Української Греко-Католицької Церкви на державному рівні. Бо як слушно зазначив недавно наш Патріарх Блаженніший Святослав, Українська Греко-Католицька Церква до сих пір користується тими правами, що її колись надав Михайло Горбачов, який легалізував її, але не реабілітував. А це означає, що зло, яке було завдане репресивною радянською машиною Українській Греко-Католицькій Церкві до сих пір не є офіційно визнаним.
Від імені Високопреосвященного Архиєпископа і Митрополита Львівського та цілої Львівської Архиєпархії УГКЦ висловлюю вдячність усім тим, які спричинилися до відкриття цієї виставки. Складаю вдячність Інституту Історії Церкви УКУ, Українському Інституту Національної Пам’яті, Галузевому Архіву Службі безпеки України, які працювали над наповненням цієї виставки. Окрему вдячність складаю Львівській міській раді, яка через інформаційні банери, сіті-лайти, біл-борди, а також організацією цього заходу допомогла пригадати нам подію, уроки якої ми повинні засвоїти, про яку ми повинні пам’ятати, щоби вона не повторилася.
Львів, 9 березня 2021 року
Єрм. Д-р Юстин Бойко, студит
Синкел у справах монашества
Львівської Архиєпархії УГКЦ
Повязані записи
