Через декілька днів Фейсбук буде розколотий на дві «партії»: з одного боку будуть ті, які на Водохреща пірнають в ополонку, виставляючи фото в соцмережах, з іншого боку – ті, які будуть доводити, що цей звичай не наш. Зрештою, саме так і є, тому що цей звичай не є український. Цей звичай, як і інші звичаї, запозичений. Ну і в тій полеміці забудеться про справжнє значення Водохреща. Що таке Хрещення, як таке? У давнину, ще до Христа, існував звичай, який полягав в тому, що юдей, який жив нечестиво, але вирішував змінити життя, вирішував повернутися до віри і звичаю батьків, звершував обряд занурення. З одного боку це занурення пригадувало перехід через Червоне море, коли колишні раби, призначені на смерть, не просто переходили з одного берега на інший, але переходили від рабства до свободи, переходи від смерті до життя. Вони входили в море рабами, а виходили вільними. Людина, яка поверталася до віри і звичаю батьків, вона занурювалася у воду – це собою символізувало смерть старої людини і, немовби, нове народження для Бога. Цей обряд так же само сповнювався над язичниками, які відверталися від віри в ідолів і наверталися до віри в Єдиного Істинного Бога. Тобто Хрещення – це було знаком покаяння. І тут вартує підкреслити, що покаяння – це не просто жаль за наші гріхи. Покаяння означає переміну мислення, переміну життєвих орієнтирів, переміну життєвих цінностей. Грецькою «метанойя» означає змінити своє мислення, тобто ще раз змінити свої цінності. І, власне, занурення у воду мало значення такої переміни, воно було знаком покаяння.
Прилюдне служіння Ісуса починається з річки Йордан, саме з того місця, де проповідував Іван Хреститель, який закликав увесь народ. Цей народ століттями чекав на прихід Месії, і ось саме Іван Хреститель закликає всіх до покаяння, закликає всіх перемінити своє мислення. І на знак цієї переміни, для того, щоб зустріти Месію, який гряде, щоб принести Царство Боже, потрібно було зануритися у воду. Тобто потрібно було увійти в Йордан і перейти на інший бік. Тобто Хрещення – це знак покаяння. Воно знаменує важливий етап в житті людини. Так, ми кожного року святкуємо Водохреща, і в цей день вартувало би не просто стрибати в ополонку, але, найперше, потрібно згадати про те, що в дитинстві ми пережили Хрещення. Нас присвятили Богу, нас принесли до храму, за нас хресні батьки пообіцяли, що зрікаються сатани і всіх діл його, єднаються з Христом. Так, саме хресні батьки і рідні батьки мали би долучитися до того, щоб ми цей вибір, який зробили за нас, підтвердили своїми ділами. Ну, на жаль, більшість хресних є просто кумами, а не хресними батьками. І ось власне Йордан нам нагадує про потребу постійного покаяння, нагадує про те, що свої шляхи потрібно узгоджувати з Богом. Йордан – це спроба оновити це все, це спроба очиститися. Знаєте, питання чи лізти в ополонку чи ні – це тільки питання смаку. Якщо вже хтось має таке бажання, щоб здійснити певний подвиг, ну, то спочатку зануртеся в ополонку Божого милосердя, навчіться бути чесними із собою, постановіть змінити своє життя, постановіть підготувати дорогу Господу. Ну, зрештою, покаяння вимагає смирення і тому ніщо так не протирічить самому духу Йордану, як ці фото, які потім виставляються про те, що мало би бути чимось інтимним, чимось внутрішнім. Власне, йдеться про те, що деякі речі мають значення і можуть щось змінити тільки тоді, коли ми усвідомлюємо те, що робимо. Отож, нехай для кожного з нас Йордан буде оновленням. Нехай для кожного з нас окроплення йорданською водою буде початком нашого нового життя – життя з Богом.
прот. Ігор Цмоканич, сотрудник храму Успіння Пресвятої Богородиці Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (м. Дрогобич)
За матеріалами відеоблогу прот. Ігоря Цмоканича для ресурсу «Варто – Галицькі Новини»
Повязані записи
