1. Перш за все варто попросити про дар покаяння у Бога, готуючись до Сповіді. Повірте, це вкрай важливо. Мубуть не вистачить просто пригадати і перелічити власні гріхи. Такий технічний підхід ще не значить «покаятися». Найважливіше усвідомити, що Бог може і дуже бажає відкрити ваше серце, розтопити лід нечулості, байдужості, запалити лампаду духовної ревності. Існує чудовий постовий текст: «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче». Можна просто у щирості читати його, як молитву.
2. Не добре, коли Сповідь перетворюється на довжелезні діалоги зі священником і збивається фокус уваги на звичайну розмову. Якщо у Вас виникає бажання поспілкуватися попросіть отця про окрему зустріч для цього.
3. Коли не готові сказати про себе все, як є без ширмочок і прикрашувань, краще не імітуйте сповідь. Можливо ви не довіряєте священнику, не готові природньо перед ним відкритися, то пошукайте когось іншого, повірте, ваш парох якось це переживе. Знайдіть когось, кому зможете відкритися щиро і повно.
4. Дуже добре було б почитати якусь вартісну книжку про дар доброї сповіді і назагал дуже корисно читати якісну духовну літературу. Слід обережно відноситися до примітивних брошуркових видань, де пропонуються вірянам примітивні моральні схемки і готові відповіді “на всі випадки життя”. ЦЕ завужує Вашу релігійну свідомість, замість того, щоб відкривати на Христа, чинить Вас людиною з примітивним релігійним світоглядом. Це, до слова, одна з причин, чому у наших храмах можна зустріти злобних фанатиків, які все знають, все розуміють, все можуть пояснити.
5. Можна ще приготуватися до Сповіді, через читання Святого Письма (зокрема Нового Завіту), присвятити більше часу на особисту молитву і відвідування храму, якщо маєте сили і бажання – фізичний піст. Назвемо цей процес -«налаштування струн душі», для того, що добре зазвучав орган нашого серця.
6. Якщо у Вас «не пішла» сповідь через не тактовність, недосвідченність священника, це ще не причина не приходити на сповідь взагалі. Не на висоті бувають лікарі і водії маршруток, але це не означає, що ви не вдаєтеся до них. «гріховну тяганину», він, перш за все, свідок Вашого покаяння. Він мав би дуже обережно допомогти, підказати, інколи скерувати, але не шкодити і не займатися примітивним «допитом».
7. Дуже насторожує, коли у черзі до Сповіді починається з’ясовування стосунків «хто за ким стояв». Виникає питання: «А Ви впевнені, що Вам точно до Сповіді?».
8. Відпущення гріхів не обмежуються виключно Сповіддю і розріщенням священника. А хіба, коли ми щиро молимось, постимо, б’ємо поклони, причащаємося Бог не відпускає гріхи? «Принесіть плоди, гідні покаяння». Сповідь – це прагнення повернути русло життя у інший бік.
9. Не варто впадати у відчай, коли не виходить змініти у житті «все і відразу». Світ душі – це поле боротьби тривалістю у життя. Не завжди Бог відкриває плоди наших прагнень і намагань для нашого зору. Для того буде вічність, де буде відкрито чим жило наше серце і чого глибинно прагнули. Готуючись до сповіді було б корисно відкрити «профільну» пристрасть, яка гніздиться у нас, щоб не перелічувати другорядних гріхів.
10. Дуже болячи коли хтось насильно примушує йти інших до сповіді. Цілком можливо, що (ваша дитина, чоловік) підуть до сповіді, бо Ви їх вмовили, але чи буде це насправді таїнством? Я не впевнений. Покаяння – це не одноразова запрограмована акція, це дар Бога, який відкриває людину на інших. Без віри, як добровільного вибору далеко не заїдеш!
11. Не ватро у часі Сповіді переводити «стрілки» на інших. «Отче, я така грішна, але….внуки, невістка, сусідка….» І далі за текстом. Нерідко може скластися враження, що згадані вами люди доручили вам «посповідатися» замість них.
12. Не трактуйте сповідь, як гарчірку для суботнього прибирання. Тут, як на мене, може критися якесь не зовсім вірне бажання «бути чистим», переживати внутрішній комфорт. Це трохи не те. Перед Богом нечисті навіть небеса. Сповідь – це коли ми стаємо перед Богом в правді і без прикрас. Сповідальниця – не місце для красивих історій про себе.
13. Не бігайте до сповіді через будь-яку найменшу дрібницю. Сповідь – це завжди певний підсумок якогось етапу життя, пережитого досвіду, зроблених висновків, тощо.
14. Не формалізуйте сповідь, краще прийміть рішення оголосити війну гріху, що допікає Вам і не сподівайтеся, що Ви самі його подолаєте. Особлива характеристика сповіді – це долання сорому. Це цілком природня аскетика, підняття над самим собою. У ній скрита глибинна педагогіка смирення.
15. Сповідь не перепустка до причастя. Кожному охрещеному відкритий цей дар «пасхального таїнства» – свята Євхаристія. Покаяння це окреме таїнство, коли нам справді боляче за те, що ми вчинили, коли ми бажаємо повернути стерно життя у бік Бога і його правди.
Із фб-сторінки єрм. Луки (Михайловича) із проєкту “Час сприятливий”
Повязані записи
