“Старець із Дори”: Як отець Порфирій Чучман зціляв душі й тіла

У селі Дора, поблизу Яремче, розташований греко-католицький монастир монахів-студитів св. пророка Іллі.  Саме тут служив єромонах Порфирій (Петро) Чучман, до якого за молитвою та порадою приїжджали сотні людей звідусіль. Монах був “духовною дитиною” мученика Климентія Шептицького. А саме життя  отця Порфирія надихнуло молодь на монаше служіння. 

“Про добру долю молися до Богородиці”

Петро Чучман ще змалку відвідував монастир, і навіть у 13-річному віці певний час проживав у ньому. Але тоді майбутній монах ще не задумувався про чернече життя.  Через кілька років ігумен Климентій Шептицький сказав: “Ти, Петре, уже дорослий, тому повинен вирішити, чи вступаєш до новіціату, чи повертаєшся додому”. З порадою про доленосний вибір юнак пішов до одного старенького монаха. Той сказав: “Ти є ще дуже молодий, і для тебе краще буде піти у світ, відслужити у війську, а потім, якщо будеш відчувати покликання, то вступай до монастиря. Але хочу дати тобі таку пораду: кожного дня молися три рази „Богородице Діво” про добру долю”.

“Чому ти не женишся?”

Петро Чучман був вихованцем, “духовною дитиною” Климентія Шептицького, який відіграв важливу роль у подвижницькому житті юнака. Якось святець запитав  його: “Петре,  чому ти  не женишся?”, і кликав  до монастиря.  Петро завжди відповідав, що через свій характер у монастирі він не витримає. Петро відслужив у війську, навчився кра­вецького ремесла, мав можливість одру­житися, але відчував, що має інше покликання. Коли він повідомив, що вступає до монастиря, всі сприйняли це як жарт. Але наступного ранку юнак стояв на порозі монастиря. А вже в 1935 році новика Петра відправили до села Дора, де збудували монастир св. пророка Іллі, у якому пройшло все подвижнецьке життя отця.  Тут за благословенням отця Климентія він почав навчати хлопців кравецького ремесла. А згодом прийняв обіти і отрима нове ім’я Порфирій.

Шлях випробувань та мучеництва

 Під час війни монахи в Дорі переховували  радянських воїнів, ділилися їжею та допомагали хворим. При відступі німецько-угорських військ монахів арештували, адже почули постріл поблизу монастиря.  З Дори до Яремча їх вели з піднятими руками, били, знущалися, три доби не давали нічого їсти. Коли ж їх мали вже розстріляти, угорський генерал без вагань відпустив монахів.  

З 1946 року радянська влада  заборонила монахам перебувати в монастирі, відтоді розпочалося підпільне життя. Монахи розміщувалися в одній кімнатці. Спочатку тут служили Літургію, а опісля молитви кімната служила кравецькою майстернею. Після висвячення, отець Порфирій приймав людей, які зверталися з проханнями про молитву та допомогу. Попри заборону, монахи продовжували свою діяльність, проводили богослужіння, вінчання, хрестили дітей і приймали вірян.  Якось 1968 року під час Літургії у будинок увірвалися міліціонери. Отця  Порфирія засудили до двох років тюремного ув’язнення. 

Життя студитів надихало молодь на служіння Богу

Після звільнення єромонах Порфирій продовжив своє служіння. Попри небезпеку зі сторони влади, отець ходив по всій Гуцульщині, проповідуючи Христа.  Якось  перед самим Великоднем міліція конфіскувала у монахів всі церковні книги і передали в КДБ до Надвірної. Отець Порфирій відважився і поїхав до начальника Надвірнянського КДБ з проханням позичити на свята деякі богослужбові книжки. Тоді дивом сам начальник КДБ віддав Квітну Тріодь і збірник “Вечірня і Утреня”. У час підпілля монастир у Дорі був єдиним монастирем греко-католицької Церкви, який діяв відкрито. Життя монахів-студитів було зразком стійкості, а  їхній приклад надихав  молодих хлопців і дівчат до прийняття монашого і священицького служіння.  

“Рецепти”доброго життя і спасіння душі

 Поради чи застороги отця мали велику силу впливу на людей. А для кожного хворого старець мав окремий “рецепт” для зцілення.  Отець Порфирій  всю тайну нашого спасіння вбачав у каятті. У своїх духовних науках він закликав вірних до покаяння, бо каяття визволяє із гріхів, очищає й зцілює.  Коли до отця приходили хворі, він запитував їх, чи простили усім провини,  бо інакше в цьому також могла бути причина хвороби. Єромонах Порфирій навчав молитися за ворогів, прощати їм, що є шляхом до найбільшого внутрішнього зцілення. 

Повернення до рідного Унева

Навіть у поважному віці отець Порфирій при нагоді відвідував рідний Унів. Сидячи на подвір’ї Унівської Лаври, він зі сльозами на очах не  переставав  благословляти  прочан.  Тоді він вже не знав, чи повернеться на рідну землю знову наступного року. Але 25 січня 1991 року  отець Порфирій вже назавжди опинився на рідній землі. повернувся  до  рідного  села  уже  назавжди.   Згідно  зі  заповітом,  він  був  похований  на Чернечій горі в Уневі.

За матеріалами сайту Святоуспенської Унівської Лаври