Нещодавно нам, семінаристам останнього курсу, в рамках предмету «Духовний провід» запропонували зробити аналіз фільму «Мирний воїн». Тож вирішив поділитися з Вами кількома думками після перегляду стрічки. Справді у цьому постмодерному, зовсім нерелігійному фільмі можна знайти багато елементів духовного проводу. Це ще один доказ того, скільки б наш світ не намагався прикидатись «секулярним», відділеним від релігії, від Бога він ніяк не може втекти.
Аналізуючи фільм згадую моменти коли можна сказати, що засіб для досегнення мети – чудовий, а от сама мета – погана. Подібне можна висловити і стосовно проводу Сократа щодо головного героя фільму Дена Мілмана. Більшість того, чого він вчив Дена – прекрасні речі, але вони робляться задля незрозумілої мети, адже про Бога жодного разу не було згадано. А на моє тверде, проте, можливо дещо контраверсійне переконання – альтруїзм без віри в Бога – найбільша із можливих безглуздостей.
Отож, проаналізуймо фільм. Ден – успішний гімнаст, чемпіон, гарний хлопець, у якого є все: успіх, слава, дівчата, популярність. У всякому разі так йому здається. В ході розвитку сюжету він розуміє, що всі ці його «вигоди» і «успіх» нічого не варті – гумус і тлін. Найкраще цей перелом демонструє епізод на даху, котрий бачимо всередині фільму. Ден – типовий представник не те, що золотої молоді – а сучасного постмодерного світу, котрий позбувся орієнтирів. Начебто усе є, а радості – нема. Всю цю ілюзію успішності руйнує один сон.
Перше захоплення Дена – гімнастика. Після зустрічі із Сократом він розуміє, що щось у житті іде не так, проте не думає, що це «не так» – його улюблена гімнастика. На початку фільму цікаві настанови Дену дає тренер. Слушні зауваження після невдалого трюку. Відкриття очей на реальність: «такого ніхто не спроможний зробити», воднораз – підбадьорення і констатація: «ти найкращий», але тренер, бачачи егоїстичність Дена, готового на все, аби ним захоплювались стримує його: «ти можеш здобути вищий розряд, якщо не вб’єшся раніше». Проте ця турбота викликана не бажанням допомогти, а бажання зберегти цінного, здатного принести медалі, спортсмена.
Зустріч із Сократом починає все по-тихеньку прояснювати: «ти любиш речі, які піддаються поясненню» – констатує Сократ і показує головному герою хибну модель його світосприйняття. Адже справді, гімнастика і все інше у перфекціоніста Дена є завдяки страху, когнітивному спотворенню: «я ніхто». Дисфункційне припущення у цьому випадку: «якщо я буду найкращим гімнастом – я стану кимось». Корінь проблеми у недооцінці себе і неправильному розставлення пріоритетів і цінностей. Псевдолоск заважає спускатися «на рівень простих смертних»: «Я гімнаст, тому не митиму лобового скла випадкової машини». А всім цим керує страх стати отим «ніким», який Сократ дуже вдало підмічає.
Цікавим є діалог після питання Сократа: «Ти щасливий?». Ден починає себе хвалити, випинаючи свої «суперзаслуги» і «чудове життя». Всю цю облуду руйнує одне Сократове: «Чому тоді тобі не спиться ночами?»
Зрештою Сократ говорить прямо: «Ти спиш все життя, але можеш і не прокинутися. Не існує вищої мети, аніж служити іншим», «жодних правил, лише життєвий досвід». Треба припинити пошуки ззовні, не приймати готові відповіді, а шукати. Вночі страшно, бо наодинці із собою – порожнеча. Розвинути мудрість, щоб прикласти потрібне зусилля у потрібному місці в потрібний час. Всі ці слова Сократа Ден спочатку сприймає трохи помилково, як засіб ефективніших тренувань.Коли ж Сократ кидає Дена з мосту в річку, – той геть не розуміє суть фрази: «я очистив твій розум».
Цікавою «протиотрутою» від Сократа є епізод під стелею залу. Він повертає Дену відчуття реальності. Ден слухає «по справжньому». Щоправда потім, коли для усунення гордині йому потрібно мити туалет – одразу ж у ньому виникає несприйняття такої боротьби.
Коли Ден кинув Сократа з’явились «успіхи» минулого. Тренер («Оце той Мілман, якого я знаю»), знову секс із дівчиною друга, їзда на мотоциклі, аварія. «Друзі» під час коми – уособлене користувацтво. Тренеру він потрібен як здобувач медалей, «друзям» як конкурент, якого треба обіграти.
Єдина, хто правдиво турбується про Дена у лікарні – дівчина Джой. Цікавим є епізод їх зустрічі під деревом. Це крок до зцілення. «Хіба ти не повинна лікувати мою ногу, а не груди?» – запитує головний герой. Натомість вона показує, що його проблема саме там – у глибині єства. І хворе «я» треба лікувати в першу чергу.
Хоч загалом повчання від Сократа змушують героя переосмислювати цінності та власне життя, проте у фільмі є кілька епізодів виховання, котрі не вписуються в християнську парадигму. Наприклад контраверсія: «Аварія і є тренування. Життя це вибір. Ти вибираєш ким бути» – це типово «американська мрія» – selfmade. Власне у цьому головна помилка, на яку вказую на початку, коли засоби добрі, але мета – ні. Тобто не жити з Богом і задля Бога, але задля оцього селфмейд.
Також Сократ зазначав, що саме «подорож робить нас щасливими, а не пункт призначення». Тут теж є питання, адже для християнина важливий саме пункт призначення – Царство Боже, хоча, безумовно воно настає вже тут, на Землі, під час шляху, проте навряд чи автори фільму та й реальний Ден Мілман сягав так глибоко у християнську науку.
Словом, бачимо справді непогану модель особистісного проводу і ефективного зростання, в яку, для осягнення кінцевої мети – Спасіння, варто було б впустити Бога і його Дію.
Володимир Мамчин
Повязані записи
