«Се Жених грядет в полунощі…» – такими словами Церква оспівує стражденного Спасителя у час Страсного тижня. Ця особлива седмиця завжди слідує за вербним тижнем і є сьомою частиною Великого посту. Тривалість Страсного тижня всього шість днів, тому що, вже в неділю цього тижня настає світлий празник Великодня.
З давніх давен протягом всієї цієї седмиці велася активна підготовка до свята: духовна і фізична.
Великий понеділок. У цей день згадується Йосип із Старого Заповіту, якого брати продали за двадцять срібняків. У його образі показані прийдешні невинні страждання Спасителя. Також згадується євангельська розповідь про прокляту смоковницю. Вона символізує собою древній Ізраїль, який не дав хорошого плоду. Господь на основі прообразів закликає християн до добра і любові. Він научає нас прикладом смоковниці, адже вже «і сокира при корені дерева (Мф. 3: 10).
У Великий вівторок згадуються притчі Спасителя про Його друге пришестя – про десять дів і про таланти. Господь застерігає людей від безглуздо проведеного часу та змарнованих життєвих можливостей, навчає бути мудрими і розсудливими.
День зради – Велика середа. В цей особливий день апостол з десяти Іуда за 30 срібників продає безвинного Спасителя, обіцяючи показати Його воїнам, щоб ті могли схопити Його.
«Учні вчинили так, як звелів їм Ісус, і зачали пасхальну трапезу. І от увечері, сидячи разом з дванадцятьма учнями за трапезою, Він сказав їм: запевняю вас, один із вас видасть Мене. І у великій печалі вони стали питати Його, кожен окремо: чи не я, Господи? Він же сказав у відповідь: той, хто опустив разом зі Мною руку в страву, видасть Мене» (Мф. 26: 14-25). Коли рука Іуди опинилася у солилі і той, як і решта запитав: «Чи не я, Господи?» Ісус Христос відповів: «Ти сказав! Роби те, що маєш». Апостоли не могли зрозуміти, чому так Господь сказав. Вони думали, що Спаситель просто доручив Іуді зробити милостиню перед Великоднем – адже він завжди при собі носив ящик з пожертвами. І тільки потім дізналися, що Христос говорив про зраду. Доречі, на згадку про невірність Іуди ми кожну середу протягом усього року постимось.
У Великий четвер – встановлення Таїнства Євхаристії. Апостоли сиділи за столом. Спаситель «узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє! І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається» (Мк. 14: 22-24) – це було перше літургійне дійство, вчинене ще самим Господом і передане апостолам в знак того, що вони передадуть цю Службу єпископам і священикам.
Після Таємної вечері Христос, показуючи Своє смирення, омив ноги учням, що теж знайшло відображення в Богослужбовій практиці Церкви. «Чин омивання ніг» відбувається архієреєм після літургії, який, подібно до Христа, омиває ноги дванадцяти священнослужителям.
Ввечері у Великий четвер здійснюється «Утреня Великої п’ятниці» – одна з найдовших і найкрасивіших служб в році, відома під назвою «Страсні Євангелія». На ній згадуються Страсті Господні починаючи від Гефсиманської молитви до покладання Його Тіла у гріб.
Цікаво зауважити, що є помилкова думка ніби в цей день обов’язково потрібно помитися в душі або ванні до заходу сонця. Тому цей день в народі ще називають «Чистим четвергом», але насправді потрібно очищати серце та помисли. Чистий четвер – від того, що людина сповідається і причащається святих Христових Таїнств. Можна омити руки, як це зробив Пилат, але залишитися зі скам’янілим серцем.
Велика п’ятниця – це вселенський день скорботи. Саме в цей день Ісус Христос упокоївся і був похований. Варто зауважити, що зазвичай при розп’ятті людей смерть була довгою і болісною, наступала тільки на наступний день. У Христа вона настала набагато раніше, в четвер увечері – від сильного побиття і великої втрати крові. Коли Йому на наступний день прокололи списом ребро, то звідти полилася кров і вода (кров і лімфатична рідина).
Це день суворого посту, деякі віруючі навіть не розмовляють, проводячи п’ятницю в молитві. Увечері в парафіяльних храмах здійснюється «Єрусалимська Утреня» з поховання Плащаниці – довга і світла Служба навколо багато прикрашеної квітами гробниці. У самому повітрі вже відчувається наближення Великодня.
На Галичині є древня традиція – всю ніч бути біля Плащаниці, молитися за здоров’я своїх близьких і упокій спочилих. Неначе рідна людина лежить у гробі і ми невідступно перебуваємо з нею. Старші парафіяни стверджують, що бути в цю ніч перед Плащаницею так само як бути в Єрусалимі з стражденною Марією, Матір’ю Божою. Яка оплакує Свою Дитину і в упованні спрямовує Свій смиренний погляд очей до Неба. Богородиця вірить, що Її Син воскресне, але материнське серце все одно наповнене слізьми та стражданнями.
У Велику суботу згадується подія зішестя Ісуса Христа в пекло і руйнування дверей шеолу. Спаситель, як Цар слави, забирає з аду всіх старозавітних праведників.
На Божественні літургії Великої суботи духовенство переодягається з чорних риз у білі. Ось уже скоро почнеться процес надзвичайної події – Єрусалимський Патріарх зайде у Кувуклію Гробу Господнього, помолиться і вийде звідти з Благодатним вогнем; і подарує нам надію на вічне життя у воскреслому Спасителі!
У Велику суботу відлік часу торжества йде на години, і ми затамувавши подих, і з молитвою на вустах входимо в новий день Божої милості, коли на весь світ залунають важливі слова наче пісня перемоги: «Христос Воскрес!» і послідує відповідь: «Воістину Христос Воскрес!»
Священик Діонісій Буренко
Повязані записи
