Великий святитель Христової Церкви Василій (329-379) – архиєпископ Кесарії Каппадокійської – один із найвидатніших богословів, Отець та Учитель Церкви, здавна особливо вшановуваний в Україні.
В історії Вселенського православ’я Василію Великому справді належить особлива роль – це видатний представник каппадокійської богословської школи, завдяки якому було усталене вчення Церкви про Святу Трійцю. Він же – видатний літургіст, чини якого до сьогодні оприсутнюють духовну опіку Святителя над Церквою земною (“воюючою”) у чинопослідуваннях та молитвослові. Василій Великий відомий також як християнський апологет, полеміка якого з язичниками та єретиками складає золотий фонд богословської думки, невичерпне джерело термінологічно-понятійних пошуків і для сучасної християнської філософії.
Гортаючи сторінки праць великого богослова, варто звернути увагу і на ще один аспект його викладу – характерну форму духовних та інтелектуалістських підходів до вивчення дійсності. Адже св. Василій – представник тої епохи в історії Церкви, коли духовні знання ставали набутком переосмислення світської, “язичницької” науки та досвіду життя у молитві та аскезі. Мине ще багато років, поки будуть випрацювані традиції “класичної” духовної освіти, побудованої на вивченні християнських наук та моральних засад. Навіть, звертаючись до правічної дискусії, зрештою, й донині так популярної під впливом позитивістського канону наук ХІХ ст. про співмірність духовного, релігійного та наукового (логістичного) знання, видається доцільним звертатися не до дарвінізму чи марксизму, а знову ж – до богословської спадщини св. Василія Великого. Наприклад, у популярних ще у середньовічній Україні “Бесідах на Шестиднев” – екзегетичному трактаті, який часто називали просто “Шестидневом Василія Великого”, тлумачення стихів Книги Буття про створення світу побудоване на широкому тлі критики та аналізу античної філософії (наприклад “Фізики” Арістотеля), візантійських здобутків у сфері астрономії, природознавства, соціальних наук, вчення гностиків тощо. Таким чином, Учитель Церкви став співтворцем цілої низки напрямів наукового дослідження, не лише духовним, але й реальним опікуном науки та освіти, спрямованої на її найвище призначення – Богопізнання, в межах, доступних людському розуму та духу.
Святого Василія Великого Церква шанує також як великого засновника та реформатора чернечої традиції. Укладення “Правил” та повчань для чернецтва насправді відіграло величезну роль не лише в історії східного аскетизму. Адже відсутність у візантійській церковній традиції такого явища, як “мирянське” богослов’я та домінування суворих чернечих приписів для всіх суспільних верств, дозволяла лише шляхом “ікономії” коригувати виконання таких вимог і настанов. Таким чином, важливі імперативи морального богослов’я, аскетики, містичного богослов’я, літургіки, що були покладені в основу повчань та правил св. Василія Великого, стали визначальними як для усталення суворого аскетичного монастирського середовища у спільножитній моделі, так і для формування катехитичних дисциплін для світських християн наступних століть. Не випадково, виняткова духовна складова Правил св. Василія Великого упродовж багатьох століть саме з його іменем ідентифікувала православне чернецтво у середовищі Західного християнства – саме “василіянами” називали візантійських, а згодом і українських православних ченців у працях католицьких авторів. Не випадково, на початку XVII ст. ім’я св. Василія Великого стало визначальним і для ченців новостворюваної конгрегації чину в Уніатській (згодом – Греко-Католицькій) Церкві в Україні.
Приклад благодійного служіння великого святителя упродовж багатьох століть залишається гідним наслідування та поширення. Низка чудес, що діялися за життя святителя та після його упокоєння (навернення до віри, зцілення тощо) засвідчують особливе Боже благовоління до Отця та Учителя, особливу роль його молитов та духовного заступництва.
Особливе вшанування в Україні святого Василія Великого пов’язане не лише з чернечими традиціями, але й духовним патронатом великокняжої династії. Адже, саме Хреститель України князь Володимир прийняв у хрещенні ім’я Василія і побудував у Києві над Дніпром, ймовірно, першу в Україні дерев’яну церкву на його честь. Цей храм згорів під час пожежі 1020 р., але 1184 р. був відбудований князем Святославом Всеволодовичем. Тут був заснований також монастир. У XVII ст. цю церкву відреставрував св. митрополит Петро (Могила), освятивши як Трьохсвятительську. Переживши монголо-татарське нашестя, численні війни та пожежі доби середньовіччя, перша церква св. Василія Великого у Києві була знищена комуністичною владою у 1930-х рр. Церкву св. Василія князь Володимир звів і у Вишгороді (там були поховані перші канонізовані українські святі – Борис і Гліб). Особистий духовний зв’язок князя з небесним покровителем і через кількасот років знайшов відображення в унікальній іконі з церкви з лемківського села Флоринки, на якій саме св. Василій хрестить Русь. Василій було хрещеним іменем і ще одного видатного представника київської династії – Володимира Мономаха, зрештою, як і багатьох інших нащадків Хрестителя Русі-України.
Наприкінці ХІІ ст. князь Рюрик звів ще один храм св. Василія у Києві. ХІІІ століттям датовано храм св. Василія Великого у Володимирі – один з найдавніших у регіоні. А вже у наступних століттях Свято-Василівські та Трьохсвятительські храми в українських єпархіях налічувалися десятками. Із давнього часу українська топоніміка фіксує також цілу низку назв, похідних від імені святителя – Василев, Васильків, Василів та ін.
Не випадково й прославлення видатного святителя Української Церкви – св. Митрополита Петра (Могили), акт канонізації якого був проголошений 1996 р. Українською Православною Церквою Київського Патріархату, стало символічним відображенням духовного зв’язку між двома великими богословами: однаковий вік життя, відданість служіння Богові та Церкві, опіка над освітою та вихованням. Таким чином, вшанування 14 січня пам’яті Київського Митрополита в Україні стало ще одним нагадуванням про великий духовний подвиг Отця та Учителя Церкви IV ст.
Нехай же у складний для України час великий наш заступник перед Престолом Всевишнього за молитовним чином врозумить нас для осмислення Правди, виправить зіпсовану волю, устам не дозволить осуджувати та пустословити, утримає руки від всякого зла, відверне ноги від хибних стежок. Величаємо Тебе, святителю отче Василію, і шануємо святу пам’ять Твою, бо Ти молиш за нас Христа Бога нашого.
Василь Кметь
Повязані записи
