Сьогодні святкуємо Стрітення Господнього. Саме цим святом завершується цикл різдвяних свят. Отож, про богословське значення свята, Симеона і Анну, для чого освячувати свічку у цей день і що вона символізує, розмовляємо в ексклюзивному інтерв’ю з доктором богословських наук, викладачем УКУ – о. Олегом Кіндієм.
Отче, в чому богослов’я свята Стрітення?
Історично бачимо з Євангельської історії, що Стрітення – це відання шани юдейським приписам. Згідно традиції після народження хлопчика і його обрізання через 40 днів потрібно принести жертву подяки за первенця. Оскільки в Марії Ісус є першою і єдиною дитиною, то вона змушена виконувати Закон. Ця історія співзвучна з давньою історією виходу Ізраїльського народу з Єгипту. За те, що єгиптяни не хотіли відпускати ізраїльський народ Бог знищив усіх первенців. Після цього вони собі заповіли кожного разу, за те що Бог оберігає первинців давати Богові подяку. Ми як християни розуміємо, що свято Стрітення є Богородичним. У ньому Марія разом з Йосифом виконує Закон: несе Ісуса до храму. У цій події ми дуже добре усвідомлюємо, що храм – це місце зустрічі Бога з людиною. Сам Ісус є Богом і людиною. Ми підкреслюємо Його ідентичність. Так, як Христос увійшов в цей світ, а тепер допомагає людині ввійти у Божий світ. Саме слово”стрітення” є старим і церковнослов’янським, що знаменує сенс зустрічі двох світів: Божого і людського, видимого і невидимого, сотвореного і несотвореного.
Яку саме жертву мала принести Марія?
За приписом це була жертва подяки. В іконописі зображено, що в жертву Марія і Йосиф приносять двох голубів. Два голуби – це найдешевша жертва, яка вказує, що родина Ісуса Христа хоч походить з аристократичної родини, але була бідною. Йосиф був звичайним ремісником, а Марія при ньому. Два голуби – це також символ двох світів. У цьому випадку вони є подякою за сина, за його здоров’я, щоб Боже благословення на ньому спочивало.
Сьогодні ми чуємо згадку про старця Симеона? В чому символіка його зустрічі з Христом?
Симеон – це старець, який виконував службу при храмі будучи священником. Він мав особливе усвідомлення, що єврейський народ страждає. Вивчаючи Святе Письмо Симеон бачить обіцянку Бога, що він не залишить свій народ. В Симеона є мрія побачити Месію. Згідно з переданням йому з’являється ангел, який сповіщає, що він побачить Месію. Ця обіцянка і мрія Симеона тримає його при житті. Момент, коли він бере Ісуса на руки оспівується у прекрасній пісні: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико за словом Твоїм, з миром,бо бачили очі мої спасіння Твоє,яке Ти приготував перед лицем усіх народів,світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля”. Старець – священник, який добре знає Святе Письмо, який вірить у свою мрію побачити Спасителя. Це для нас є гарний приклад як потрібно вірити у свою мрію, бо багато хто з нас каже, що добре було б якби було, а нема, то нема. Симеон мріє і просить, а також молиться, вкладає все своє життя у це прохання. Бачимо, що Бог відповідає йому на це прохання і дарує зустріч з Спасителем. Він помер будучи певним у тому, що його народ буде вільним і спасенним.
Євангелист Лука описуючи їхню зустріч також згадує про Анну-пророчицю. Хто це і яке її значення у цій історії?
Ми мало знаємо про пророчицю Анну. Розуміємо, що храм – це не лише місце жертвоприношень. Храм також виконував місію народних зборів. Знаємо, що при храмах були свої школи. Сама Марія виростала при храмі у сиротинці, коли померли її батьки. Для цих так би мовити проектів потрібен людський ресурс. Саме тому там служили священники, левіти… Для інших функцій, які треба було звершувати при храмі запрошувались також і жінки. Анна подібно як і Симеон чекає на спасіння Ізраїля. Вона вважається пророчицею, бо говорить про те, що прийде Месія. Якщо прослідкувати Святе Письмо, то побачимо, що останній пророк, котрий був до Ісуса Христа був за 300 років до Його народження. Саме тому протягом 300 років ізраїльтяни себе почувають повністю відкинутими. Для Луки згадка про неї є дуже важливою. Вона каже, що нарешті знову повертається доба пророків, а найголовніше розпочинається сповнення пророцтва. Анна анонсує прихід Месії. Буквально через 30 років Йоан Хреститель буде як пророк хрестити людей на відпущення гріхів. Її присутність засвідчує, що нарешті Бог себе розкриває поступово починаючи від маленького дитятка. Присутність пророчиці у цій історії як присутність зірки на небі під час Різдва, яка відкриває небо і просвічує шлях. Важливим атрибутом об’явлення є присутність Святого Духа. Бо пророцтво – це дія Святого Духа через людей, які відкривають якісь істини з майбутнього. Пророк у Старому Завіті – це не лише той, хто говорить про майбутнє, а це також той, хто говорить правду. Пророчиця Анна – це знак, що Дух Святий і Божа увага повертається до ізраїльського народу. Відтак про їхню зустріч починаю говорити у їхньому середовищі і пізнавати Спасителя. Це підготує людей до зустрічі через 30 років з Йоаном Хрестителем і безпосередньо Ісусом Христом. Вона та, яка говорить, що нарешті Месія серед нас.
У свято Стрітення в церкві маємо традицію освячувати свічку. Що це символізує?
Свічка – це символ світла, молитви, жертви і зцілення, яке приходить через жертву. Коли ми несемо свічку до храму, то ми приносим жертву за Ісуса. Жертвою нашого серця є молитва. В єврейському народі цілопалення було нормою, тобто спалення тварин, хліба.. У християнському контексті ми не ріжемо ягнят, не робимо цілопальних жертвоприношень, але ми приносимо жертву кадила, в якому згорає фіміам. Ми приносим жертву свічки. Взагалі стрітенська свічка вважається особливо цілющою, бо вона символізує жертвоприношення, яке ми приносимо до храму. Свічка – це символ світла. Бог себе об’являє дуже поступово. Через трохи часу на горі Тавор він буде світитися такими яскравими променями, що учні не зможуть дивитися, вони будуть закривати очі. Це буде кульмінація розкриття світла. Зараз це світло до нас тільки пробивається. Свічка горить і символізує світло, яке наближається до нас.
Чому у моменти небезпек люди моляться саме при стрітенській свічці?
Я думаю, що у цьому є багато дохристиянських традицій. Як наприклад на Івана Купала кидають віночки на воду зі свічками. Ми маємо багато українських, але дохристиянських традицій. Думаю, що народ у стрітенську свічку вкладає теж багато повірїв. Стрітення маємо у час, коли зима наближається до свого завершення і ми всі з нетерпінням очікуємо весну. Часто в народі можна почути, що на стрітення зима зустрічається з весною. Наші попередники дуже мудро християнізували давні звичаї. Зустріч зими і весни для християн не має значення, але для рільників чи хліборобів важливо дочекатись до весни, розподілити запаси. Всі чекають, щоб скресла зима і природа розпустилась. Ми очікуємо цього світла і нового життя природи. Це поганський момент пов’язаний з культом сонця. Проте для християн важливо зрозуміти, що християнська свічка справді є особливою, через те, що вона нам несе справжнє світло Христа. Саме тому вона має особливу цілющу місію, бо Христове світло нас зцілює. Не свічка сама по собі як річ, не вогонь, а наша віра в Ісуса Христа, який є світлом Правди. Світло зійшло до нас, ми його занесли в храм, пізнали. Cвітло зірки ми бачили у Різдві, його пізнають мудреці і пастушки. Дуже важливо для нас пізнати це світло. У Вифлеємі ці події відбуваються дуже локально. Тепер, коли Ісус є в Єрусалимі, то події входять у центр. Через Симеона і Анну звістка про Ісуса буде розповсюджуватись по всьому народу. Свічка – це присутність світла не десь там в полі, а тут в моїй домівці, на моєму столі, а відтак у моєму житті і серці.
Щиро дякую, отче, за цікаву розмову!
Розмовляла Христина Кутнів
Повязані записи
