Своїм Воскресінням Господь подарував сенс нашого життя. Без нього усе є марним, як колись влучно зауважив апостол Павло. У цьому переконаний отець Тарас Бецель, настоятель храму св. і рівноап. Ольги с. Катериничі Городоцького благочиння. В ексклюзивній розмові зі священником ПЦУ розмовляємо про Пасхальний період, основні акценти духовного життя, Євхаристію під час карантину. Також про храм нашої душі, поминання вірних в умовах карантину і справжню великодню радість.
Отче, ми часто говоримо, що знаходимося у «Пасхальному часі». Чим є для християнина цей період?
Ми всі живемо у Пасхальному періоді після Воскресіння Господнього. Бо це подія, яка змінила світ. Своїм Воскресінням Господь подарував сенс нашого життя. Без Христового Воскресіння усе є марним, як влучно зауважив апостол Павло. Після Воскресіння ми всі воскресли до нового життя з Богом і в Бозі. Тому цією подією розпочався Новий Завіт, а відтак народження нової людини. Розуміймо, що Великдень не може святкуватися один раз на рік. Тому ми цей період окреслюємо сорокома днями, в які Ісус перебував на землі з апостолами і утверджував їх у вірі. Саме тому ми і святкуємо оцей особливий сорокаденний період. Також кожна неділя є малою Пасхою, під час якої згадуємо воскреслого Христа, бо в Ньому суть нашого життя. В Ньому ми утверджуємося у всьому доброму.
В чому повинен бути особливий акцент нашого духовного життя у великодній час?
Насамперед у молитві. Бо чудово знаємо, що молитва – це зв’язок з Богом. Господь благословив своїх учнів і апостолів, щоб вони перебували у молитві. Щоб цією молитвою вони придбали благодать Святого Духа, яка зійшла на всіх учнів Христових, що перебували у молитві. Вони перебували у проханні про мир з неба і про радість. Господь їм з неба це подарував у вірі, надії і любові.
Чи це має бути якась особлива молитва?
Ми знаємо, що молитва є як приватною, так і церковною. Важливо, щоб ми єдналися разом у спільній молитві. Бачимо, що зараз такий час, що ми не завжди можемо зібратися на спільну молитву. Тому це час, коли ми єднаємося у ній за попередньою домовленістю. Коли ми погоджуємося у певний час збиратися і підносити до Бога молитви і благання. Свята Літургія – це серце нашої Церкви. Євхаристія – це приношення нашої спільної любові. Тому навіть у такий час нам важливо чим побільше єднатися хоч дистанційно, але у таких євхаристійних молитвах до Бога. У молитві дякуймо Йому за те, що Він непросто сам воскрес, але також і нас воскрешає до справжнього християнського життя у благочесті і чистоті.
Через карантинні заходи ми не можемо фізично приймати Євхаристію. Чим нам заповнити пустоту у серці через Її відсутність?
Мусимо розуміти, що ми не лише фізичні істоти, але також і духовні. Власне сам храм і молитва у ньому нам дані для того, щоб ми збудували храм у своїй душі. Щоб ми навчилися молитви у своїй душі. Знаємо, що до нашого падіння у гріх не було храму в раю. Так само не буде храму після того, як ми відійдемо у вічність. Храм потрібен нам тут на землі для нас грішних, щоб ми навчилися будувати храм своєї душі. Знаємо, що одна фізична присутність не спасає нас. На першій Літургії був присутній Юда, він причастився, але на жаль, з тим причастям прийняв не Христа, а антихриста. Фізична присутність не може нас наблизити до Бога. З Ним ми єднаємося через Віру, Надію, Любов.
По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою.(Від Івана 13:35)
Ми знаємо які дари Він нам дарує. Серед них: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. Саме завдяки Божій благодаті Святий Дух будує храм у нашій душі і наповнює її собою. Він бажає саме там оселитися. Пам’ятаймо, що Господь сказав, що Царство Боже є всередині нас. Там має воцаритися Господь. Але там треба зробити для нього місце. Придбати дари, але спершу треба очиститися. Не може святе з’єднатися з нечистотою. Найперше треба покаятися і очиститися. Саме тоді будувати наше життя відповідно до норм віри і відповідно до євангельських заповідей. Ми знаємо, що це є норма нашого життя. Коли ми цю норму порушуємо, то себе ранимо. Тоді виходить, що ми себе руйнуємо замість того, щоб будувати.
Великдень насамперед асоціюється з радістю. Навіть сам Великодній тиждень ми називаємо Світлим. Чому так є і як нам зберегти її у нашому серці впродовж всього року?
Як тут не радіти, коли чуємо, що Христос воскрес. Це означає, що наша віра не є марною. Значить Він є істинним Богом. Те, що Він казав є істиною. Ми віримо у Воскресіння, бо Христос сказав, якщо ми будемо з ним з’єднані, то також воскреснемо до життя вічного. Як тут не радіти, коли у нас є перспектива вічного життя? Коли людина не вірить в Бога, то вона не має перспективи життя. Вона думає лише про земне, яке пролітає як мить. Ми радіємо в тому, що маємо надію на Воскресіння і життя вічне з Богом.
В цей час ми звертаємо увагу на тих людей, які були у момент Христового воскресіння поруч з ним. У третю неділю після Великодня ми почуємо історію про жінок мироносиць. Про що свідчить вчинок цих жінок?
Жінки мироносиці так полюбили Бога, що вони забули про страх перед юдеями і спішили принести миро до гробу Господнього. Вони з такою любов’ю бігли, що забули, що камінь привалений до гробу. Вони не думали про арешт, бо там все ще стояла варта вояків. Не думали що їх можуть так само стратити. Їхній вчинок свідчить про щиру віру в Ісуса Христа, яка підштовхнула їх на вчинок великої жертовної любові. Ця любов отримала нагороду, бо ангел першим їм сповістив про Воскресіння Христове. Вони перші отримали цю радість, яку вже потім сповістили апостолам. Ця радість запалила всю землю. Сьогодні вона триває і всіх нас надихає до християнського життя.
У Пасхальний час ми маємо традицію поминати померлих. Як нам бути цього року з цією молитвою, коли через карантинні заходи спільні зібрання на цвинтарях заборонені?
Ми знаємо, що в Бога немає мертвих. У нього всі живі. Саме тому під час Святої Літургії ми молимося як за живих, так і за померлих. Господь, коли промовляв до Мойсея, то сказав: «Я Бог Авраама, Ісака і Якова». В той час вони вже були мертві. Це якраз і означає, що Він Бог не мертвих, а живих. Тому ми молимося за наших рідних і близьких, бо ми їх любимо. Зв’язок любові спонукає нас до того, щоб ми за них молилися. Їхній час діяння у земному житті просто завершився, вони перейшли до вічності. Проте всі сподівання покладають на нас, на молитву люблячих і близьких їм людей. Ми маємо просити Бога, щоб дарував їм головне – Царство Боже і вічну радість з Воскреслим Христом. Тому ми за них повинні приносити свої щирі молитви. Це основне. Коли час карантину мине, тоді обов’язково треба піти на те місце де вони спочивають до другого і славного пришестя Христа, і там скласти свої молитви. Бо це не лише пам’ять, а й шана до наших близьких. Господь сказав нам заповідь. Вона не перестає діяти після смерті. Треба любити і поважати своїх батьків і після їхньої смерті. З цього отримуємо благословення. Шана і молитва повинна бути обов’язково.
Насамкінець що б ви побажали нашим читачам у цей час?
Що ж тут ще побажати окрім, великої Пасхальної радості. Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і нам дарував життя вічне, тож поклонімося його триденному Воскресінню. Дякуймо Богу за всі Його великі благодіяння по відношенню до нас грішних і немічних. Знаємо, що без нього ми не можемо справитися зі всіма нашими злими нахилами і відповідно наповнити протилежними чеснотами нашу душу, щоб дійсно Господь знайшов оселю в наших душах і перебував з нами нині повсякчас і навіки вічні. Амінь. Нехай так буде.
Розмовляла Христина Кутнів
Повязані записи
