1 грудня Церква вшановує пам’ять мученика Романа. Цей день започатковує ряд свят, що супроводжують час пилипівського посту, навіть окреслений жартівливою народною назвою «українського Рамадану» – бо й справді час «від Романа по Йордан» рясніє споминами святих, глибоко шанованих, зокрема, й в українському народі.
Водночас сакральний час приготування до Різдва Христового у народних традиціях переплітається не лише із молитовним пережиттям посту, а й нерідко язичницькими звичаями, як-от ворожіння, замовляння та ігри, прив’язані до цих свят. День пам’яті святого мученика Романа дає чудову можливість замислитись над розмежуванням народних повір’їв і глибокого спадку християнства.
Читайте також: Святого мученика Романа вшановує Церква 1 грудня за Юліанським календарем
Святий Роман Кесарійський є свідченням жертовного захисту християнської віри, зокрема її святинь. Бувши дияконом в Кесарії, під час гонінь християн за часів правління імператора Діоклетіана перебував у Антіохії; тут проповідував Христову віру, закликав захищати від зруйнування і розорення храми, а врешті під час язичницького свята публічно посоромив поган, за що намісник Асклипіяд наказав його жорстоко катувати. Романа засудили до спалення, проте раптовий дощ загасив вогнище. Після численних мук святого мученика задушили у в’язниці.
Утім, знаковою є ще одна постать, пам’ять якої вшановують разом зі святим Романом – хлопчик Варул, на якого під час страждань вказав мученик, запевняючи, що дитя посоромить поганських ідолів. У житії святих мучеників святитель Димитрій (Туптало) так описує цей епізод: «Єпарх же покликав до себе хлопчика і запитав його: “Якого Бога пошановуєш?” Хлопчик відповів: “Христа пошановую”. Знову запитав єпарх: “Що є ліпше: чи єдиного Бога пошановувати, чи багатьох?” Відповіло хлопча: “Ліпше пошановувати єдиного Бога Ісуса Христа”. Знову єпарх рече: “Чим ліпший є Ісус Христос над усіх богів?” Малий відповів: “Тим ліпший Христос, що істинним є Богом, і Він створив усіх нас, ваші ж боги біси є і не створили нічого”. І на інше численне той малий переконливо говорив, нібито був премудрим богословом, — Дух-бо Святий, у ньому діючи, чинив із вуст його хвалу, щоб був посоромлений нечестивий єпарх та всі ідолопоклонники. Здивувався мучитель і всі, що з ним були, розумному хлопцю та премудрим словам його і, наповнившись великого сорому, що не може його слів пересилити, повелів відтак того малого бити без милості різками».
Хлопчика нещадно били, а його мати, як розповідає житіє, будучи поруч, підтримувала його на дусі, а коли винесено було присуд смерті – сама віднесла сина під меч ката. «Коли усікли малого, зібрала мати кров його до чистої посудини і прийняла тіло його, омиваючи його радісними слізьми. І солодко цілувала, веселячись, що дитина її кров, од неї прийняту, за Христа пролила, і поховала чесно синове тіло», – пише святитель Димитрій.
Дивний Божий промисел явився через мучеництво не лише дорослого свідомого християнина, але й малолітньої дитини, мудрістю якої стала сама віра. «Це хлоп’я мале розумніше є за тебе, старого, хоча й малолітнє, одначе знає істинного Бога, ти ж бо, маючи повні літа, не пізнав його”, – промовляє мученик до свого мучителя, і тоді Дух Святий через вуста дитини свідчить велич Творця. Ціною цих слів стає тілесна смерть і вічне життя.
Це приклад зустрічі з Істиною, що викриває зло і відкриває справжній обшир правдивої віри в того, Хто все створив, віри, особливо цінної в час лихоліть війни. Бо для сучасних мучеників ці свідки Істини – запорука спасення, за якою колись і ми “в торжествуючій Церкві, котра є на небесах, переможну пісню заспіваємо”.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
