Вже традиційно почну із анекдоту: Чоловік напідпитку повертається додому, дружина влаштовує йому “розбір польотів”. Ти, мовляв, пияк, ледар і взагалі… Розпікає, словом. Чоловікові набридло, він питає жінку: – А Ти по воді ходити вмієш? – Ні,- відповідає вона. От бачиш, – каже чоловік – ти теж не свята… Поговорімо сьогодні про святість і її достосування до нас із вами, до нашого світу і нашої реальності.
Особливо актуально це зараз, у час, коли всі ті, хто вважає себе вірними УГКЦ щойно відсвяткували знаменні свята: 26 червня – пам’ять блаженного священномученика Миколая Конрада і мученика дяка Володимира Прийми, 27 червня – свято Блаженних Новомучеників УГКЦ, 28 червня – Неділя 4-та після П’ятдесятниці – Всіх Святих українського народу. Справді цей рік особливий, оскільки пам’ять Страдчанських страстотерпців ієрея Миколая і дяка Володимира, а також усіх блаженних Новомучеників є нерухомими, тобто завжди святкуються у ту ж дату співпали із рухомим святом, дата якого залежить від Пасхи – Всіх Святих українського народу. В контексті цих свят пропоную застановитися над питанням, що таке святість, і як вона «стикується» із нашим повсякденним «грішним» життям.
Власне анекдот, який згадувався на початку, є там невипадково. Адже він відображає основну нашу з вами помилку в трактуванні поняття святості. Чомусь абсолютна більшість людей, в тому числі й тих, котрі вважають себе християнами, думають, що слово «святий» є синонімом слова «безгрішний» і антонімом слова «грішник». Кому не знайомі фрази: «Він не святий…», «святі на небі…». Або те, як людей, котрі живуть праведно і побожно із легким сарказмом називаємо «святими». І це велика помилка.
Великою неправдою є трактування святості як безгрішності, як далекого, недосяжного ідеалу, котрий не має нічого спільного із реальним життям. Мовляв: святі жили колись, я проста грішна людина, святість мені «не загрожує». Але хіба це правда? Хіба може бути таке минуле, яке після належного покаяння Бог не зміг би простити?
Щоб відповісти на це питання розглянемо життєві приклади кількох святих. Всі ми знаємо святого первоверховного апостола, «апостола народів», «апостола поган», вчителя віри Павла. А ким він був до того, як став апостолом? Він був Савлом із Тарсу – ненависником і гонителем християн, котрий виявляв їх і віддавав на страту. Саме він був «співучасником» вбивства святого Степана – стеріг одежу тих, котрі побили камінням на смерть первомученика.
Розбійник на хресті, хоч і офіційно не канонізований, але віримо словам Христа: “Істинно, кажу тобі: Сьогодні будеш зі мною в раю” (Лк. 23,43) , тож знову бачимо приклад, що людина, яка попри жахливі вчинки усього життя, щиро увірувала, покаялась і навернулась є причислена до спільноти святих.
Всі ми знаємо про святу Марію Магдалину – жінку, яка згідно із усіма Євангеліями першою почула звістку про Христове Воскресіння, також неодноразово (особливо в часі Великого Посту) згадуємо Велику подвижницю пустелі – святу преподобну Марію Єгипетську. Ким були ці дві жінки до свого навернення? Важко повірити, але ці дві великі і святі праведниці до того як навернутися були представницями «найдревнішої професії» – повіями.
Ще один святий із «темним минулим» Мет Талбот – великий праведник, який від 17 до 27 років був хронічним алкоголіком.
Для чого згадувати всі ці факти? Та лише для того, аби всі ми ще раз пересвідчились у тому, що святість – це не є недосяжний ексклюзив, щось неймовірне і чуже нам… Святість – це те, чого повинен прагнути кожен християнин. Для цього не треба робити щось екстраординарне… Потрібно лише одного – того, що об’єднує всіх описаних вище святих – особистої зустрічі із Господом Ісусом. Коли навернувся Савло? Тоді, коли на його шляху став Христос і спитав: «…Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?»(Дії Апостолів 9:4). Ця зустріч із Воскреслим стала причиною докорінного переродження гонителя християн на ревного апостола-місіонера. Саме зустрівшись із Христом, який «… вигнав із неї сім бісів» (Мк. 16,9) Марія Магдалина навернулась стала ревною послідовницею Ісуса з Назарету, а після його смерті була першою вдостоєна величної благодаті бачити Воскреслого. Саме «невідома сила» зустрічі із Господом в Єрусалимі, осягнення власної гріховності і щире покаяння зробили із розпусниці Марії велику святу монахиню-пустельнцю Марію Єгипетську. Саме випадкова зустріч із Євхаристійним Христом у церкві, в котрій вперше причащався стала причиною навернення і переродження Мета Талбота із алкоголіка із суїцидальним синдромом на великого праведника і святого Католицької Церкви.
Правдива, інтимна, довірлива зустріч із Христом стає запорукою шляху до святості.
Чи думав простий сільський дяк, батько чотирьох дітей Володимир Прийма, що він буде почитаний як святий, десятки тисяч людей сходитимуться на прощі до його рідного села Страдч, де молитимуться до нього – святого, і благатимуть про заступництво і поміч? Мабуть не думав. Ні коли ревно служив Богові співом, ні коли чесно і правдиво виховував дітей і вів господарство, ні коли займався просвітницькою діяльністю… Скоріш за все не думав він про це і тоді, коли 26 червня 1941 року пішов супроводжувати отця Миколу Конрада, котрий із Євхаристійним Христом на грудях ішов сповідати хвору жінку дорогою, якою відступали війська НКВС. Не думав він про прославу і вшанування на престолах і тоді, коли його живіт і груди проколювали багнети оскаженілих НКВДистів… Він просто жив. Просто служив Богові. Просто виконував свою християнську місію так, як і повинен був.
Святі – це не супермени! Святі – це християни, котрі живуть із Господом і Господом. Це ті, які попри всю свою грішність і падіння в гріхи і спокуси, вміють встати і крокувати далі. Святі – це ті, ким покликані бути ми з вами!
Володимир Мамчин
Повязані записи
