До Йосафата нині скупімся щиро враз,
А він в лихій годині розбудить віру в нас.
Він через смерть страшну пролляв святую кров,
І в авреолю красну убрав престіл Петров.
Духовне життя св. Йосафата – це ключ розуміння його пасторальної діяльності та особистий вплив на свій народ. Без належного розуміння його духовності, тяжко цілком збагнути особу св. Свящ. Йосафата. Тут криється не тільки ключ до розуміння його святості, але й ключ до його пасторальної діяльності, які мали наслідки на всю УГКЦ та весь український народ. Почитання св. Йосафата було найбільш поширенне відразу після його мученицької смерти. Це було народне почитання, через яке люди вклали пісні на його мученицьку честь та похваалу. Подивімся, які були основні прикмети його духовності?
А) Наскрізь літургійно-церковна, споглядальна. Ще з дитинства Йосафат споглядав Розп’ятого Христа в притворі своєї церкви. Св. Йосафат скільки міг, щодня відправляв ціле Церкове Правило. Звідти він черпав духовний матеріял для внутрішньої застанови та молитви. А коли замучили св. Йосафата, 12 листопада 1623 р., то це було якраз тоді, коли він приготовлявся до тієї ж Літургійної Молитви.
Б) Особиста молитовна. Те, що св. Йосафат любив молитву – це незачеречний факт зі всіх тих свідчень, які давали свідки на беатифікаційному процесі. Навіть вночі було видно світло під його дверима келії, коли святий молився. Він поступово виробляв у себе цю любов до молитви до кінця свого життя. Чому у нього був такий великий натяк на цю особисту молитву? Бо це давало йому силу в усіх вимірах його посвяти, обов’язків, праці, головно, коли йому не все вдалося, він знаходив у молитві розраду. Молитва давала йому знання (не академічні, але, радше, розуміння і ще більше переконання у Божих Таїнствах). Практично виглядало його молитовне життя дуже просто: починалося із псалтиря. Є навіть його власноручний підпис у “Києвському Псалтирі”. Він підписався своїм власним хресним ім’ям, Іван Кунцевич. З того знаємо, що його серйозне моливтоне життя почалося, заки він вступив ще у монастир, у 1604 році.
В) Повне самовідречення. Знаємо, що найбільш тріумфальним моментом жертви Ісуса Христа – це було Його піднесення на хресті. Коли здавлося, що Господь все втратив, тоді в цей момент стався найбільший Божий зддобуток для всього людства – це наше спасіння. Для св. Йосафата найбільшим його скарбом – було життя Христа, Якого він особисто пізнав і пішов за Ним аж на мученичу смерть.
Які були наслідки посвяти св. Йосафата, як мужа віри і молитви? Він переконує! Тому що він сам був переконаний у Божих правдах віри. Він тому з легкістю передає свої переконання іншим, хто дивився на його приклад святості! Бо, в якій мірі ми стаємося людьми молитви, до тієї міри наше свідчення віри – здатне говорити само за себе та з переконаністю промовляти до людей. Противники св. Йосафата називали його “душехватом”, власне, задля того переконливого, цілковито духовного розуміння того слова.
Його глибоке молитовне життя, віра, надія, любов та самовідречення – дали поштовх і стали основою його апостоляту між людьми. Хто молиться, той мимоволі має вплив на всіх тих, що є довкола нього. А умертвлення, чи самовідречення, дисципліна самопоконання і покора – дає напрям та плід його усієї діяльності.
Тож, відзначаючи сьогодні світлу пам’ять Св. Священномученика Йосафата у рамках ювілейного святкування 400-ліття Реформи Василіянського Чину, молімо його зі щирого серця заступатися за нашу з’єдинену Церкву, щоб вона, після своєї великої руїни, наново розквітала життям віри і була завжди готова продовжати, Богом їй дане, післанництво давати геройське свідчення єдності Христового стада, єдності у державі, у сім’ях, єдності зі самим нашим Господом Ісусом Христом. Гаряче молімо, щоб кров наших мучеників стала рясним засівом св. єдності, вістуном Божого помилування, і «зв’язком миру» між усіма християнами, щоб так ми всі разом – «єдиними устами і єдиним серцем славили і величали пресвяте ім’я Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, на віки вічні». Амінь.
Тому:
Хай з краплі твоєї крові, угодниче святий,
В нас віри і любови вогонь займесь сильний,
О, тоє тя благаєм з цілої днесь душі,
На тебе уповаєм, бо діти ми твої.
о.Прокопій Лотоцький, ЧСВВ
Повязані записи
