З таємничою чарівністю височіє над чашею центральної частини міста Львова храм святого архистратига Михаїла. Він є гідним камінцем у архітектурній короні Львова і входить до переліку найдавніших храмів цієї частини міста. При цьому, його історія все одно є не такою тривалою, як історія чернечого ордену, для потреб якого цю святиню зводили. Козацькі війни часів гетьмана Богдана Хмельницького, облоги Львова військами османів та шведів – про кожну із цих подій, як і про хіппі та КДБ у Львові, можуть розповісти стіни даної святині. Водночас, не менше вони знають і про сучасне життя міста. З нагоди храмового празника, говоримо про історію цієї святині детальніше.
Третє око
Сучасний храм святого Михайла та монастирський комплекс довкола нього тісно пов’язаний із історією католицької чернечої спільноти кармелітів. Ці монахи прийшли до Львова давно, перші згадки про них сягають далекого XV століття. Кармеліти асоціюються із декількома відомими об’єктами й один з таких – мальовничий куточок міста на пагорбі навпроти Успенської церкви. Кармеліти босі, відгалуження кармелітів і один із жебручих католицьких орденів, почали будувати знані для нас костел та монастир у 1633 році на ділянці, яку отримали від міста. Вони очікували, що місто буде розростатись і так їхній комплекс потрапить в середину оборонних фортифікацій. Будівництво тривало від 1634 року і до 1642 року. Серед фундаторів будівельних робіт Олександр Заславський, Олександр Куропатва, Якуб Собеський, король Владислав IV Ваза і ін. Будівничий – Ян Покорович. Від початків монастирського комплексу той був укріплений високим оборонним муром.
Оскільки обидві міські брами, Краківська та Галицька, знаходилися далеко щодо розташування їхнього храму, кармеліти звернулися до короля із проханням зробити третю браму – поруч з їхнім комплексом. Ця ідея не надто сподобалась львів’янам, але її підтримав король. Відтак, після роботи спеціальної комісії, у 1643 році прийняли рішення про облаштування такої брами, точніше хвіртки, біля Успенської церкви. Остання, від кармелітів босих, отримала назву Босацька.
Вороги пішли, вороги прийшли
Попри всі очікування кармелітів босих, східний пояс фортифікацій міста так і не перемістили, а їхній комплекс, відповідно, в межі міських мурів не потрапив. Натомість, до Львова підійшли війська Богдана Хмельницького. Останнім знадобився лише один день, щоб зайняти монастирський комплекс кармелітів босих. Окремі споруди в часі згаданих подій було пошкоджено. Відтак відновили їх у другій половині XVII століття під керівництвом королівського інженера Яна Беренса. Дещо пізніше, на початку XVIII століття, монастир кармелітів здобули шведські війська Карла ХІІ. Незадовго по тому, зайшовши до середини через незамкнену Босацьку хвіртку, шведи взяли також і Львів.
1784
На першу половину XVIII століття, переживши воєнні лихоліття попередніх десятиліть, кармеліти босі відновили свій комплекс навпроти Успенської церкви у Львові. Відтак у 1731 – 1732 роках до святині було запрошено італійського художника Джузеппе Педретті та його львівського учня, монаха Бернардинського монастиря Бенедикта Мазуркевича, які виконали фрески на стінах та розписи склепінь храму. Тоді ж Григорій Чайківський відтворив у інтер’єрах храму сюжет із історії ордену кармелітів, а декількома роками пізніше у святині встановили нові вівтарі та амвон. З приходом до Львова представників австрійської адміністрації, мапа релігійних об’єктів суттєво змінилась у сторону їхнього зменшення. Відтак кармелітів босих у 1784 році також переселили до монастиря у Загір’ї (Сяноцький повіт Підкарпатського воєводства Польщі). Монастирський комплекс у Львові передали іншим чернечим орденам. Існували плани розмістити у монастирі військовий шпиталь, але через спротив парафіян австрійській адміністрації довелося відмовитися від них.
Храм з вежами і без них
На гравюрах кінця XVIII – початку ХІХ століття храм святого Михаїла можна спостерігати без високих веж, які сьогодні є домінантною архітектурною особливістю цієї святині. Їх і дійсно не було при цій святині до ХІХ століття. Відповідний проект з’явився і був затверджений у 30-ті рр. ХІХ століття. Реалізували ж його ще пізніше.
При цьому, завершений вигляд мала лише північна вежа. Південна вежа існувала лише на рівні першого ярусу. У 1906 році, під час реконструкції костелу під керівництвом архітектора Владислава Галицького, остаточно добудували і південну вежу. Відтак їм обом надали необарокового завершення. Тоді ж відреставрували фасад храму і інтер’єри.
Склади, КДБ, гуртожитки і хіппі
1939 – 1945 рр. – це, порівняно, не такий вже і тривалий період. Водночас, впродовж означеного часу обличчя Львова дуже змінилося і цю тезу можна проілюструвати прикладами із найрізноманітніших сфер. Скажімо, якщо говорити про костел святого Михайла, у 1945 році святиня була закрита радянською владою. Монахи виїхали до Кракова, а приміщення комплексу використовували як склад. Так було до 70-х років, коли монастирські приміщення перетворили у гуртожиток поліграфічного технікуму, також в окремих будівлях тоді розгорнула діяльність служба прослуховування КДБ. Наприкінці 60-х – на початку 80-х років ХХ століття сад біля костелу став місцем збору львівських хіппі.
За незалежності
Ще у 80-х роках ХХ століття в окремих монастирських приміщеннях колишнього комплексу кармелітів босих облаштували реставраційні майстерні. Дещо пізніше співпрацівники інституту “Укрзахідпроектреставрація” озвучити ініціативу про пристосування приміщень колишнього монастиря і костелу під музей. Таким чином, навіть розпочалися роботи із налагодження опалення та вентиляції приміщень, які через опір партійного керівництва та спецслужб продовжили аж у 1989 році. Пізніше взялися за реставрацію стінопису, оборонного муру, за благоустрій території.
У 1990 році приміщення колишнього монастирського комплексу передали отцям Студитського Уставу УГКЦ – чернечій спільноті, яку у 1920-х роках заснував митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. По тому було оновлено храм Святого Архистратига Михаїла, замінено перекриття даху, встановлено вітражі і вівтарі. З 1992 року тут функціонує видавництво “Свічадо”.
Скарби в середині
Інтер’єр храму бароковий. Хоч про таке не подумаєш після співставлення зовнішніх рис, у середині святиня досить подібна на колишній костел єзуїтів (сьогодні Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла УГКЦ). Попри всі перипетії історичного розвитку, у храмі збережено елементи скульптурного та живописного оздоблення, яке датується XVII – XVIII століттями. Перш за все, це великий вівтар із чорного та червоного мармуру, автором якого вважають львівського скульптора XVII століття Олександра Прохенковича – учня Йогана Пфістера.
Бічні вівтарі храму датують XVIII – ХІХ століттями. Образи для святині малював монах монастиря Григорій Чайковський, також тут були роботи Мартіно Альтамонте, витвори Париса Філіппі і ін. Розписи вівтарної частини храму присвячені темі перемоги архистратига Михаїла над темними силами.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Гусак А. Вул. Винниченка, 22 – церква св. Михаїла (кол. Костел кармелітів босих) // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/st-michael-church/
- Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. – Львів: Центр Європи, 2002.
- Іванишин М. Церква Архистратига Михаїла, або як ченці кармеліти свій храм будували // Фотографії старого Львова, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/tserkva-arhystratyha-myhajila-abo-yak-chentsi-karmelity-svij-hram-buduvaly/
- Що має побачити кожен львів’янин: храм святого архистратига Михаїла // Твоє місто, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tvoemisto.tv/news/shcho_maie_pobachyty_kozhen_lvivyanyn_hram_svyatogo_arhystratyga_myhaila_96973.html
Фото з
Повязані записи
