У піснеспіві на честь святого Василія Великого мене завжди вражав вислів “звичаї людські прикрасив ти”. Церковна традиція переважно наголошує духовний подвиг святого, його чесноти, глибину його слова. Все це сказано сьогодні і про Василія, причому досить витонченою і багатою мовою, однак згадана вище фраза відкриває ширшу перспективу на життя цього святого і наше з вами. Складно вияснити що точно мав на увазі автор піснеспіву, але очевидно йде мова про культурно-богословський внесок Василія.
Як відомо, св. Василій був добре освіченою людиною. Разом зі своїм близьким другом Григорієм з Назіанзу він навчався в найкращому університеті того часу в Афінах. Це дало йому можливість на високому рівні говорити про християнське віровчення, і вести непрості дискусії з тими, хто це вчення критикував чи спотворював. Однак Василій належав до тих церквоних діячів, які добре розуміли і відчували взаємозв’язок і взаємодію християнства зі сучасною культурою. Василій, як і ряд інших церковних діячів, був переконаний, що християнство має що запропонувати культурі, а разом з тим намагався відшукати в культурі “зерна Логосу” – Богом посіяні смисли, які треба вміти побачити, шанувати і розвивати. Повертаючись до тексту піснеспіву, Василій розумів, що людська звичаєвість є чимось базовим, невід’ємним і тому треба працювати саме в тому напрямку – збагачувати її, “прикрашати”.
Бо від християн значною мірою залежить те, якою буде культура, звичаєвість. Набагато легше закритися в своєму мікросвіті і нарікати на те, який поганий і зіпсований світ. Вміти прикрасити людські звичаї важче, ніж їх критикувати, бо перше вимагає освіченості, творчого підходу і наполегливості, а друге закорінене в звичайній малодушності. Бути творцем добрих звичаїв для християнина є його почесним завданням у світі. Далеко не завжди це буде вдаватися, але успішність тут не є остаточним критерієм. Остаточним критерієм є велич духу – сміливість бачити Божу дію в людській культурі і сприяти цій дії своїм життям.
Автор: Максим Тимо
Повязані записи
