Якщо хор можна назвати сім’єю, то це, без сумніву, про церковний молодіжний камерний хор «Теотокос» при храмі Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ. Він існує вже 22 роки, тож його учасники добре знають, як зі звичайного гурту людей зробити справжню міцну «хорську сімейку» і не просто приходити та відспівувати Літургії, а єднатися разом у спілкуванні, на реколекціях та спільному відпочинку.
Кожен прийшов сюди з різних причин – хтось почув спів хору, коли був у церкві, когось запросили друзі, брат, сестра, хтось почув оголошення про набір нових учасників, а комусь не вистачало ось такої співочої сім’ї. Поглянувши на «Теотокос», ви відразу помітите: он там брат і сестра, там – чоловік і дружина, а поряд – компанія найліпших друзів. А найкраще те, що для того, щоб співати тут, необов’язково мати музичну освіту, головне – бажання вчитися та прославляти Бога.
«Я ходила на марійську дружину і чула хор, будучи знизу. Мені завжди подобалося, як вони співають, їхній спів заряджав. Але я не наважувалася прийти, дуже довго чекала моменту. Якось на Літургії о. Орест виголосив, що шукають хористів. Якщо це не Бог мені послав, то я не знаю, що це було», – розповідає Софія Фітель, яка в «Теотокосі» вже 4 роки.
А от Максим Герус, який у хорі 2 роки, ділиться таким: «Я хотів співати в хорі ще в шостому класі, але щось мені підказувало, що грати на трубі і співати – то дві різні речі. Але коли переїхав з Києва до Львова, зрозумів, що хочу цього. Під час однієї Служби я помітив, що двері на хори відкриті, та й зайшов і почав співати. А вже через тиждень почав ходити на репетиції».
Перші роки існування хору
«Теотокос» заснований 11 січня 2001 року Ярославом Заміщаком – музикантом, диригентом хору Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ та головним адміністратором Львівської обласної філармонії.
«Це був дуже талановитий музикант, класний організатор, харизматичний чоловік, але він був звичайною людиною. Ярослав усіх гуртував і кликав до хору, він дав Богові творитися хору. Ми всі чулися доцільними і зовсім не відчували, що співаємо гірше за професійних музикантів. Я дякую йому за те, що він показав нам, як жити в спільноті. Коли хорові було 5 років, він роздав нам листівки, де писало, що кожен з нас є краплинкою у великому океані любові», – ділиться спогадами одна з хористок.
Зараз у хорі досі є люди, які співають тут ще від початку. Вони пригадують, як у храмі Різдва Пресвятої Богородиці ще не було хору, тож о. Орест Фредина почав самостійно збирати людей, які були б охочі співати, і передав цю справу Ярославові. Він любив помічати людей, які підспівували під час Літургій, і кликати їх до хору. Багато хто так і прийшов сюди. За словами хористів, репетиції були стабільні від самого початку заснування. Деякий час збиралися на репетиції у ліцеї Шептицьких неподалік храму, і це не було коротко – почасти співали по 3-4 години. І ось зараз, через 22 роки, вони досі співають Літургію з нот Ярослава.
Уже зараз парафіяни звикли до того, що «Теотокос» співає на 11:00, проте в перші роки за хором не була закріплена жодна година, а співали тоді, коли кликали. Старалися не прогавити жодної можливості, адже був великий ентузіазм швидше набратися досвіду.
«Всі поступово одружувалися, народжували дітей, але осердя хору залишалося завжди. Ярославу вдавалося передавати настрій і дух хору, тональність спільноти, і так залишається дотепер. Дотепер є люди, яким це важливо і цінно. У нього був свого роду дар провидіння, вміння зібрати людей на багато років уперед», – підмітила одна із хористок.
На жаль, 2016 року Ярослава не стало. Це був дуже складний період для хору, і цього часу в ньому розпочався новий етап, адже його регенткою стала Софія Гакавчин, яка дотепер очолює «Теотокос».
«Як на мене, з цього часу змінилася побудова всього, що ми почали творити – змінилося ставлення хористів, їхня кількість, прийшло багато нових людей, і вони досі приходять. Це так класно, коли ти співаєш, а приходить хтось новий, і вже через місяць йому все відомо, знайомо…», – розповідає учасниця хору.
Софія вже майже сім років є регенткою «Теотокосу», наставляючи тих, хто прийшов нещодавно, і водночас надихаючи тих, хто в хорі вже двадцять третій рік. Їй дуже подобається церковний спів, але вона не зупиняється тільки на цьому, адже тоді відвідування хору перетворюється на роботу. Вона приймає ініціативу від кожного учасника і радо організовує різні виїзди. Окрім того, вважає, що учасники хору мають розвиватися духовно, тому зустрічі з отцями у хорі часто. Та все ж Софія зауважує: «Це дуже велика ніша. Потрібно бути капітаном корабля і постійно бачити настрій людей. І це праця з людьми. Тобто, треба знаходити багато компромісів – і не лише тут, а й у своєму житті. Ця праця вимагає великої жертовності».
Традиції хору
Ще від початку свого існування в «Теотокосі» з’явилося багато традицій: хористи ходили одне до одного колядувати, їздили на реколекції, табори, ходили на прощі, ліпили разом вареники, надсилали листівки на свята. Існувала навіть хорська газета, у якій самі хористи писали статті, репортажі та всілякі кумедні історії, які траплялися з ними. А коли хтось одружувався, весь хор обов’язково йшов і дотепер ходить на весілля.
Зараз у хорі продовжується традиція спільних подорожей – щоліта їздити у табори на море, в гори, закордон. Хористи зауважують, що дуже часто такі мандрівки бувають спонтанними, проте виходять навіть кращими. Окрім цього, вони разом святкують різні свята, організовують запусти, вітають одне одного з днем народження, і це ще більше здружує учасників хору, адже вони не тільки приходять поспівати, а й пізнати одне одного. Через це кожен з них почувається комфортно, оскільки довкола немає незнайомих людей: усі рідні, коло них можна бути собою. До того ж, хор почав випускати свій власний брендований одяг, який ще більше зближує всіх учасників.
У хорі також є традиція «Кава з парохом» – зустрічатися з о. Орестом Фрединою і розмовляти з ним на різні теми, адже він є духівником «Теотокосу».
Репертуар та гастролі «Теотокосу»
«Теотокос» часто запрошують співати в храмах Львівської області та інших містах України. До прикладу, цієї неділі, 15 січня, вони були в Щирці, а в грудні їздили за кордон для того, щоб зібрати кошти для Збройних Сил України. Упродовж 23-31 грудня 2022 року хористи побували в Польщі, Австрії та Хорватії, де співали колядки. Окрім цього, хор запрошують на християнські фестивалі, вінчання в інших містах і навіть горах. У травні 2019 року «Теотокос» співав шлюб на горі Захар Беркут!
Репертуар хору в основному складається з літургійних текстів – хор співає Службу Божу, Літургію передосвячених дарів (у часі Великого посту), Вечірню, шлюб, хрестини, колядки. Проте охоче береться і за народні та українські сучасні популярні пісні, їх багато у власному пісеннику «Теотокосу», який поки є в електронному вигляді. Важливо, що хор постійно вивчає нові твори – якісь швидко, а якісь і кілька років, щоб досягти такого рівня, з яким можна заспівати цей твір на концерті. Таким, до слова, була «Тиха ніч» 2006 року.
«Мені подобається те, що ми завжди стараємося впоратися своїми силами, без запрошених гостей. Навіть коли якась важлива Літургія, ми не запрошуємо когось іншого, а співаємо таким складом, який є. Це дуже сильно мотивує до роботи», – розказує одна з хористок.
Транслюють себе по-сучасному
«Теотокос» є одним із небагатьох хорів, який має свої сторінки у фейсбуці, інстаграмі та ютубі. Учасники хору радо діляться з читачами особливостями своєї діяльності, виступами, подорожами, своїми посиденьками та інформацією про кожного хориста. Також хор своїми дописами розвіює міфи про те, що церковний хор – це щось нудне і надто серйозне, адже і тут є немало цікавого.
«Окрім того, що ми висвітлюємо своє життя, ми також поширюємо різноманітну релігійну інформацію: про релігійні свята, українські та закордонні події, проповіді отців. На нашу думку, соцмережі – це невід’ємний атрибут кожного, і краще їх наповнювати тим, що буде корисне для кожного і про Бога», – розказує хористка та контент-мейкерка «Теотокосу».
Хор у майбутньому
«Теотокос» – це досвідчений і витриманий часом хор, у якого попереду ще багато перспектив. Учасники хору поділилися з нами своїми побажаннями й очікуваннями щодо того, яким бачать майбутнє своєї співочої спільноти.
«Я сподіваюся, що він буде, що завжди сюди будуть приходити люди, для який цінний спів і молитва. Коли Ярослав всіх нас зібрав, ми вирізнялися тим, що любили співати і хотіли наблизитися до Бога. Це було таке поєднання, яке нас міцно тримало. Я хочу, щоб так було і надалі – хай приходять люди з прекрасними серцями, прекрасними голосами і співають на славу Божу», – каже учасниця «Теотокосу».
«Розвиток хору, на мою думку, – це розвиток рівня співу, тобто можливості своєї реалізації у різних видах діяльності. Наприклад, зараз наш основний напрямок – це Літургія. Три місяці тому ми почали співати Вечірню. Очікую ще нових активностей і візитів на різні заходи, коли це буде можливо», – розповів один з хористів.
«Тут дуже багато людей, які шукають Бога. Я більше бачу хор, як духовну спільноту, яка буде зростати і своїм співом надихати людей до молитви. Спів може бути дуже чіткий і гарний, усе по нотах, але найголовніше – це душа. Я хочу, щоб хор розвивався в цьому руслі», – також розповів хорист «Теотокосу».
«Теотокос» – це хор, де всі одне одного леліють та оберігають. Тут багато людей, всі дуже різні за професіями, за покликанням, за темпераментом і тим, як хто проводить час, але, прийшовши сюди, всі кажуть, що тут справжня сімейна атмосфера. Це колектив, проведення часу, поїздки в гори, закордон, настільні ігри. Воно виходить далеко за межі співу. Спів – це основне, але є й інші інтереси, і тут кожен знаходить щось для себе.
«Мені здається, що це вже частина тебе, яка не відпускає. Це люди, з якими тобі добре, комфортно, доволі часто весело. Це люди, які тобі близькі по духу, адже ми не є всі музиканти. Це люди різних професій, з різним бекграундом, кожен з нас має свою історію. У хорі є постійна ротація, але ядро залишається незмінним – є люди, які тут від самого заснування попри дітей, роботу, різні справи», – підмітив хорист Тарас Гакавчин.
Підготувала Юлія Бойчук
Повязані записи
