Мужности богогласника, якого ім’я святкуємо, і верховного послідувателя Церкви, Петрового родича возхвалім, бо, як давно тому, так і нині до нас закликав: прийдіть – ми знайшли, кого бажали.
Кондак свята
«Міцна є апостольського лову сіть, чудовна Андрієва пам’ять і його спомин про сіть, яку вжив і при ловитві, і в привабленні народів до Христової віри», – так пише Іван Золотоустий у своєму похвальному слові про святого апостола Андрія Первозванного. І постать святого Андрія, пам’ять якого згадуємо 13 грудня, стає яскравим символом Божого покликання, яка втілюється у вірному жертовному служінні.
Ім’я, прикладене до його особи, назавжди зберігає особливу роль серед учнів Христа: Андрій став одним з тих, які першими зустріли Христа – і тим, хто першим почав кликати інших йти за Ним. «Ніхто ніколи таким не був, якими були апостоли. Вони Божого слова були служителі, бо торкнулися до Того втіленого, Котрий, як Бог, образу не має. Ішли вслід за Тим, хто ходив, Котрий скрізь істотний є», – пише Іван Золотоустий. «Через це ясним голосом сказав їм Господь: “Ви є світлом світу”… Через це Андрій сьогоднішнього дня, коли, ніби якогось скарба, світові спільного Господа віднайшов, заволав до Петра, брата свого: “Знайшов Месію!” О братньої любові переваго! О супротивне обернення чину! Після Петра в життя прийшов Андрій, але перший Петра до Євангелія привів і — наче вловив — віднайшов, каже, Месію! Від радості вийшло це речення, веселе віднайденої речі благовістя це було. “Віднайшов, — каже, — скарба того!”»
Питанням «Равві, де пробуваєш?» Андрій сказав власне «так» на присутність Господа у його житті – і пішов туди, де «пробував» Спаситель – і туди, куди Він покликав. Отці Церкви стверджують, що апостол Андрій проповідував Євангеліє у Греції, в Епирі, в Ахаї; передання говорить також про Візантію. А ще, згідно з твердженнями найдавніших церковних письменників Андрій Первозванний відвідав територію Русі. Димитрій (Туптало), описуючи подвиги і страждання апостола Андрія, згадує: «За промислом Божим дійшов і до ріки Дніпра в Руській країні і, приставши до Київських гір, тут заночував. На ранок же, вставши зі сну, рече до учнів, які були з ним: “Чи бачите ці гори? Віру йміте мені, що на них благодать Божа засіяє, і має місто велике тут бути, і церкви численні захоче Бог сотворити тут і просвітити святим хрещенням усю землю Руську”. Вийшовши ж на гори, благословив їх і хреста поставив, провіщаючи увірування того роду від свого апостольського трону, заснованого від Візантії. Пройшов і вишні міста руські, де тепер Новгород Великий». Ця подорож була нелегкою; вона завершилася стражданнями у Патрах, в Ахаї. Після катувань намісник Егей наказав розіп’ясти апостола на скісному хресті, на якому він страждав три дні, а відтак відійшов до Господа.
Читайте також: Андрієвий хрест або непопулярно про Первозваного апостола
Можливо, саме за знамените благословення Київських гір, через який відчувається живий зв’язок із нашою Батьківщиною, апостола Андрія особливо люблять в українському народі. Численні святині його імені розсіяні всією Україною – у самому тільки Львові п’ять храмів святкують празник у день його пам’яті. Перший із «ловців людей», свідок Христових страстей і воскресення, є постаттю непересічною в соньмі святих – і церковному календарі.
Проте з усіх зимових свят, зокрема в період Різдвяного посту, свято апостола Андрія є чи не найбільш пов’язаним із пластом язичницьких вірувань. Так «день Андрія» – улюблене свято для вечорниць і народних забав. Воно у народній свідомості накладене на свято Калити, відтак зберігає величезну спадщину забобонів, звичаїв та повір’їв. До числа заборон свята, зокрема, входить і заборона на будь-яку інтелектуальну працю, бо є забобон, що в цей день від цього можна втратити розум. Тому простір свята Андрія був уповні простором розваг: найрізноманітніших ворожінь, забав і обрядів, жартів та ігор під час вечорниць, найхарактерніше з яких – «кусання калити» – ритуального коржа, підвішеного під стелею, що мало б доводити спритність хлопців. А ще одним звичаєм, без супровідного контексту збереженим донині, став традиційний бешкет, який юнаки влаштовували дівчатам.
Андріївські вечорниці – це один із найкраще збережених українських народних звичаїв; його люблять відроджувати та впроваджувати в школах і різноманітних спільнотах, дотримуючись традицій або модифікуючи та осучаснюючи їх.
Читайте також: О. Юстин (Бойко): “Вірити у ворожіння напередодні свята св. апостола Андрія – це поганство”
Така увага до народних традицій насправді є важливою: кожна з них складає скарбницю спадщини, фіксує певний історичний період у зрізі звичаїв і вірувань. Проте церковне свято Андрія постраждало саме від перенасичення атмосферою вечорниць. Адже за ними нерідко маліє, ховається постать Первозванного – мужнього проповідника Божої волі та правди, Христового апостола.
А саме його ім’я на початку свого монашого шляху обрав граф Роман Марія Александер Шептицький – і Український Мойсей, Духовний будівничий, Етнарх української нації увійшов у історію Церкви як Праведний Митрополит Андрей.
Роль Великого Митрополита в релігійному, політичному, культурному житті України важко переоцінити. Лише частиною його спадщини є меценатство; але скарби, збережені і помножені його сприянням – це безцінний скарб. Як фундатор мистецтва, освіти й науки, Митрополит Андрей став мужнім сподвижником справжньої неповторної української культури.
Тож знаково, що саме в день своїх іменин, 13 грудня 1913 року, Митрополит Андрей передав у дар українському народові приватну фундацію під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури, що став Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького. На сьогодні фонди музею налічують понад 100000 одиниць збереження, репрезентуючи вікові традиції розвитку українського мистецтва та національної культури. Велика частина з них – приватні збірки Митрополита, нерідко власноручно врятовані від знищення.
Знаково й те, що цього дня на відкритті музею Митрополит Андрей зустрівся з Іваном Франком, який, вітаючи Архиєрея з іменинами, подарував йому книгу «Адам Мiцкевич. Wielka Utrata, iсторична драма з рр. 1831–1832. З додатком життєпису А.Мiцкевича та вибору його поезiй у перекладi на українську мову видав др. Iван Франко» з дарчим написом: «Його Преосвященству Митрополітови ґр[афу] Андрієви Шептицькому con amplissimi e fecondissimi gratulaziоni в день іменин 13 грудня 1913 р. Іван Франко». У відповідь же одержав із рук Митрополита візитку з написом: «О. Андрей Шептицький цілим серцем дякує за так цінну і інтересну книжку і за пам’ять».
«Wielka Utrata» – це трагічна сторінка з життя Франка; його стосунки із Митрополитом же є темою окремої розвідки. Але тим більш виразною є роль у цьому житті Митрополита Андрея – справді доброго пастиря, що огортав турботою і любов’ю кожну душу, відважно боровся за Божу істину. Цей невеликий епізод додає лише штрих до портрета Митрополита, що носив ім’я Первозванного і перейняв від святого апостола мужню справу «ловитви людей».
Читайте також: о. Андрій Сіданич: «За прикладом апостола Андрія будьмо мужніми, бо в мужності – сила Божа»
Святий всехвальний апостол Андрій Первозванний, що «перед усіма апостолами став послідовником та учнем Христовим», удостоївся запам’ятатися першим зразком мужності і безкомпромісності перед злом – і прикладом, який дотепер надихає християн. Хресна смерть він назвав честю і віддав життя з любові до хреста і до Воскреслого. Тож понад усі звичаї, народні вірування, повір’я і передання найважливіше пам’ятати саме про того, «хто знайшов Месію» – цим закликав нас, особливо у ці непрості часи, знайти Того, Кого ми шукали.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
