Останнім часом, потрапляє до мене дуже багато текстів, на тему того, що робити, щоб стати щасливим? Існує чимало добірок цитат, способів, порад. І так як я вважаю себе абсолютно щасливою людиною, то вирішила поділитися цим досвідом з допомогою відео. Отже, топ-5 порад для щастя від с. Марії Слєпченко.
Приступати до Святого Причастя і Таїнства Покаяння
Для мене найбільше щастя – це Сповідь і Причастя. І я думаю, що для людини, немає більшого щастя, ніж бути в єдності зі своїм творцем. На жаль, дуже багато людей цього не усвідомлюють і шукають щастя в інших, різних речах: матеріальних речах, в якихось також добрих, загальнолюдських цінностях. І це звісно потрібно, але навіть ці цінності не є остаточною метою земного життя. Метою людини є її Творець і щастя, справді, щастя, можливе лише тоді, коли між Творцем і творінням немає ніякої перешкоди. Також, необхідне розуміння гріха, не як чогось формального. Гріх нас віддаляє від Творця і гріх, насправді, це є великий біль. Усвідомлення цього, дає нам розуміння, що гріх це є джерело, насправді, великої-великої нещасливості людини, бо він віддаляє нас від Бога. Це робить нас сходими до якогось електричного пристрою, котрого не підключили до розетки. Тоді нема контакту. Єдність з Богом – це найбільше щастя, що можна собі уявити, а найбільша єдність яка можлива на землі для людини, це є саме у святій Євхаристії, я собі не уявляю життя, без щоденного Свтого причастя і без перебування в такій тісній єдності з Богом. Бажаю це кожному, відкрити це щастя, яке лине з чистоти серця. Це все ж таки не завершена єдність, але принаймні шлях до тієї єдності на етапі якої здійснюється взаємопроникнення людини і Бога. Це є те, що насправді наповнює наш день великим змістом і повнотою. То є зустріч з люблячим, несамовито рідним, добрим Господом.
Бути відкритим на труднощі
Всі ми люди прагнемо, щоб в нашому житті все було добре і дуже часто ототожнюємо поняття щастя, і успіху з тим, що плани вдається зреалізувати, все складається із другою половинкою, кар’єрними сходами, і так далі. Це все добрі речі, але дуже часто вони не є тотожні з поняттям щастя, бо людина може мати все це, але не бути щасливою. Буває також таке явище, що особа шукає щастя лише у певному внутрішньому задоволенні, в почуттях радості, миру. Навіть концентруючись на цих у певному сенсі добрих почуттях, ми можемо зробити їх ідолом, можемо поставити їх собі за мету, але ці почуття, не можуть бути метою, тільки плодом нашого життя.
І дуже часто людина, яка за будь-яку ціну хоче уникати труднощів, живе в напруженні і стає незадоволеною своїм життям. Тому, вміння переживати маленькі і великі труднощі, біль, і навіть втрату – це велика мудрість життя. Той хто вміє це робити, направду, має ключ до щастя, а той, хто уникає труднощів, він постійно є не задоволений. Як з тим боротися? Що робити? Найкоротший шлях до того, то є просто вдячність.
Бути вдячним, за маленькі радощі – це те,що здається таким очевидним в нашому житті. Варто також вміти перетерпіти маленькі якійсь незручності, які часто трапляються у нашому житті із вдячністю. Саме вдячність, це почуття нас виносить вже на новий духовний рівень. Той хто починає дякувати, насправді, освячується. І вдячність за маленькі справи, відкриє нам очі, щоб бачити теж, руку Господню, в цілому нашому житті. Отже, не уникаймо труднощів! Приймаймо, дозвольмо собі пережити їх цілим серцем.
Щастя у свободі серця і вмінні слідувати за Божою волею.
Це також джерело щастя людини. Ми є вільні істоти. Бо шанує нашу вільну волю і нашим природнім таким стремлінням є планувати, прагнути чогось, стреміти до чогось, мати якусь перспективу. Людина чується не щаслива, коли не має перспектив, але людина також стає нещасливою, коли стає невільником якихсь своїх планів і коли стає невільником, прагне все в своєму житті контролювати і тут, насправді, можуть вкрадатися різні такі почуття, які є спокусами. Наприклад, параліч страху,коли є острах, що щось може бути не так, як я хочу. У такому випадку людина сприймає Бога, як противника, а це є, насправді, дуже тяжка ситуація. Я сама щось таке колись пережила, бо в мене був страх перед Богом, я боялася, що те, що я дуже хочу, власне, Бог цього не хоче, але як я переконалася потім на досвіді, те чого я найбільше боялася, не сталося в житті. Натомість, я почала помаленьку вчитися відпускати ті речі, які я вважала важливими для мене і тепер можу сказати, що тепер, що тоді було для мене важливе, зараз не є таким. Бо щастя є в свободі серця. В тому, щоб не прив’язуватись ні до чого і, щоб дозволити, щоб Бог взяв кермо мого життя в свої руки, він є досвідченіший водій, він знає, що для нас краще. І, насправді, тоді приходить почуття несамовитого звільнення і такої легкості, коли я не мушу трястися, переживати за те, щоб все у житті було тільки так, як хочу. Це довіра до Бога на основі того, що Він є добрий. Він, справді, є добрий і Його воля щодо нас, перевищує найкращі очікування, які тільки ми можемо мати для себе. Це також просто дає крила за спиною і несамовиту свободу,та енергію чинити великі справи для Нього. Але ці справи, вони будуть родитися з Його Волі У таких обставинах і людина відчуває, що речі які вона робить, є дійсно Йому милі, йому вгідні.
Вміти не просто любити ближнього, але співчувати йому.
Інколи,коли мені було найважче, мене рятувало те, що я виходила десь з свого такого замкнутого світу до ближнього. Якщо вам сумно, щось не клеїться, важко, підіть і зробіть щось добре комусь. Це, насправді, відкриває немислимі нові виміри життя і можна досвідчити глибокого такого внутрішнього щастя. Всяка зверхність, якась така закритість, недоступність, гострі слова до ближніх і іронія, вони є несумісні зі справжнім духовним життям. І якщо в житті людини, насправді, ці якості проявляються, то я не вірю, що така людина є щасливою. Люди щасливі, коли є доброзичливі до інших. Вони мають в собі дуже багато лагідності і доброти і цього ми вчимося, насправді, на молитві, тому що, Бог є такий. Бо є несамовито співчутливий до кожної людини, він страждає з кожним з нас. Він страждає за нас глибше, ніж ми собі можемо уявити. Тому великі святі проливали сльози співчуття, над тими, що страждають, бо вони це відчували, через серце Бога на молитві. Молитва, перебування з Богом – це споглядальна молитва, яка нам відкриває ті надра, ті глибини Божого співчуття. І для того щоб, наприклад, ми ними дійсно перейнялися і, щоб ми, насправді, могли служити і любити наших ближніх, потрібно наближатися до цього виміру Бога, цього його прояву. Так що, всі наші, можна сказати страхи, сутінки лікуються простими жестами співчуття до ближнього.
Жити тут і тепер. Це є правда, що ніколи на землі ми тут не будемо вповні задоволеними, тому що наша Батьківщина є в небі і Царство Боже в своїй повноті, його не побудуєш тут на землі. Царство Боже, приніс нам Христос, але якщо ми живемо тут і тепер, ми можемо вже жити вічністю. Ми можемо жити вже, присутністю Бога, тому дуже важливо, не мусолити в собі минулого. Також, не жити страхами на майбутнє, а концентруватися на тому, що є і на тих завданнях, які Бог ставить перед нами сьогодні. Це, насправді, дуже мобілізує, надихає і надає енергію жити і творити, і цінувати ці малі речі, які нам Бог посилає, тих людей, яких ставить біля нас. Ці дійсності і ту роботу, яку дає нам виконати. Отже, жити тут і тепер це дуже свідомо, переживати Господа і його Дари, в ось цій хвилині, тепер. А також, вчитися працювати, черпати натхнення, щиро сміятися і радіти різним дарам природи: квітами, літом та іншими порами року. Ну, і тішитися тією єдністю з Богом, яку Він дарує нам в Святій Євхаристії, з чого я і почала цю нашу розмову. Так що, бажаю вам справжнього та глибокого щастя, яке полягає у свободі серця і його прив’язаності тільки до нашого Творця, до Господа.
З вами була сестра Марія Слєпченко, до наступних зустрічей, ставте, будь ласка, лайк і підписуйтесь на мій канал.
Записав Петро Сітек
Опрацювала текст Оксана Бабенко
Повязані записи
