Великдень наповнений сукупністю обрядів, яких наші предки дотримувались ще з сивої давнини. Кандидатка мистецтвознавства Оксана Король ділиться звичаєвою спадщиною галичан з «Духовною величчю Львова”.
- Великдень – особливий день християнського календаря. Який символічний зміст закладений у цьому святі?
Слово «Великдень» в українській мові – означає «великий», «величний» день. І це прадавнє Свято має свої корені ще в передхристиянській добі, а з дня Хрещення Русі ми святкуємо власне Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. З дня весняного рівнодення, тобто з 21 березня, для наших предків розпочинався відлік трудового року.
Це одне ключове свято християнського календаря, котре символізує перемогу Божої справедливості над злом, символізує Вселенську Любов і всепрощення, відновлення в Дусі Святому та примирення з Творцем небесним через велику Жертву Його Сина Ісуса.
Останній тиждень Великого посту називають Страсним. Найважливішим днем вважається четвер, Чистий четвер. Які народні звичаї пов’язані з цим днем?
Чистий четвер – день смирення та упокорення. Люди, готуючись до свята Великодня, очищають свою душу перед Богом (каяття та сповідь). В цей час, за Біблією, Ісус Христос дає мовчазну науку Своїм учням, – омиває ноги апостолам. Таким чином, Спаситель показує, що не варто возвеличуватись, а розуміти, що ти лише порох на пальцях Всевишнього і все, що ти маєш – з ласки Господньої. Чистий четвер покликаний для усвідомлення та відчуття єдності людини з Всевишнім.
Коли душа чиста, то можна подбати й про господу та родину. Адже, в Чистий четвер має бути прибрана оселя та все господарство, щоб в охайній хаті зустріти Воскресіння Христове. Цікаво, що власне Чистий четвер благословенний для випікання пасок.
- Процесу випікання особливого Великоднього хліба – паски, наші предки приписували особливе значення. Чому?
Випікання хліба, – це цілий ритуал, певне священнодійство, тому перед початком роботи жінка мала бути вбрана, як на празник, з чистими руками та в білому фартушку. Можна сказати, що це створення відповідної атмосфери, настрою для випікання пасок.
З благими намірами, помолившися, попросивши благословення в Господа, на освяченій водиці замішувалася опара, яка виставлялась до сонечка, аби підросла… Щоб тісто не осіло, в оселі строго зберігали тишу під наглядом господині, не можна ані лихим словом перемовитися, ані поганим поглядом переглянутися, а ще – боронь Боже, дверима рипати, аби протягу не було! Сакральність зберігалась в багатьох речах, як і саме випікання в печі. Коли справа доходила до вимішування тіста, господиня постійно молилася: «Як в цьому хлібі тримаються зернятка купи, так нехай вся моя родина тримається вкупі, гаразді та любові! Яка та паска славна, така нехай моя родина буде для Бога славна, а людям приємна…». Класти діжку або миску з тістом на стілець строго заборонено, бо осяде. Потім господині паски садили у форми, а раніше їх закладали на капустяні листи в добре витоплену піч. Нашим пращурам доводилось навіть розбирати «челюсті» (отвір між припічком і внутрішньою частиною печі), бо паска була величезною.
Великодню випічку не тільки не можна було куштувати «на сіль чи цукор», а й навіть не пробувати і самих доданків,(котрі були найкращими!), бо паска спершу має «скуштувати» Творець. Навіть найменша дитина знала це і не сміла торкатися до паски аж до її освячення. Сьогодні ми прикрашаємо випечені паски маршмелоу, глазур’ю чи макарунами, (що швидше нагадує «кулчічкі»!), а раніше галицькі господині використовували прикраси з тіста. В кожному виробі був закладений певний символ: птахи в гнізді – родина, S-подібні завиванці – це солярні знаки, пов’язані із силами природи, а ружі та первоцвіти – земля.
Сама ж паска, – символ Воскресіння, символ самого Ісуса.
- На Галичині традиційно випікають паски в четвер або в суботу, на решті ж території починають готувати з п’ятниці. Чим це викликано?
Четвер і субота – дні, які призначені для випікання пасок, а п’ятниця – ототожнює Божу заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати». Вважається, що п’ятниця – це день тиші, роздумів про Страсті Христові, відданя шани Плащениці, тому людина не повинна відволікатися на буденні речі. Раніше саме в Страсну п’ятницю зберігався звичай мовчання та упокорення.
В четвер пеклись паски задушні, а в суботу – для освячення, (принаймі, в моїй родині, так і по нині). Якщо подивитись з практичного боку, то паска – це виняткова рецептура, яка використовується лише один раз на рік, тому перший заміс у четвер міг і не зовсім вдатися, або ж і пасок було замало на всіх «челядників»! .
- Неможливо уявити український Великдень без писанок. Чому традиція розписувати яйця має таку важливість?
У давнину писанки фарбувалися від дня Сорока святих (22 березня). Побутувала думка, що менше сорока писанок не може бути в кошику. Писанка – це символ життя ще з часів трипільської культури. Щодо візерунків, то кожен край, та навіть інший раз, – село мали свій оригінальний розпис. Унікальні і неповторні писанки з с. Гірне на Стрийщині, мовби вишиті, відома лемківська писанка розписана, ніби стікаючими краплями (за легендою крапельки – сльози Божої Матері, які утворювали на писанці неповторні орнаменти), ми ніколи не сплутаємо з іншими і гуцульську писанку, таку яскраву, переважно в помаранчевих тонах з дрібною технікою розпису…
Дивовижно, власне в писанках церковно-християнські звичаї сплелись в один вузол із народними віруваннями. В давнину писанки закопували по краях городу, аби був багатий врожай. Через писанки дівчати умивались чистою водицею, аби бути такою ж красною та ясною на Великдень. Ту писанку, яка випадково розбилася, закопували під вишнею або яблунею.
- Вважається, що до Великодня обов’язково має бути новий одяг. З чим це пов’язано?
Насамперед, з особистим ставленням кожного до цього Великого дня! Вітати Воскреслого Христа вартувало у найкращому вбранні, котре не повторювалося з року в рік. Тому взимку господині пряли , ткали, а навесні вибілювали полотна. кроїли та шили лляні чи конопляні сорочки, вишивали… Та великодні чи весільні сорочки були і з тоншого полотна, із яскравішою, урочистішою та багатшою вишивкою. Також виготовлялися прикраси, чи докуповувалися на ярмарках. Особливо дорогими були коралі з дукачами, (пара низок могла вартувати, як добра корова), але ж дбайливий муж і сам хотів помилуватися кралею-дружиною, та й іншим показати, що нічого не шкодує коханій та дітям, а вона йому за те, – і сорочку, і штани, та ще й сердак святково прибраний!
- Освячення святкового кошика є фактично найважливішим обрядом. Яких звичаїв тут дотримується галицька родина?
Колись паска була настільки великою, що доводилось використовувати бесаги (два здоровенні полотна, які зав’язувались на плечі). Перед входом до церкви було визначене місце, де люди по колу залишали свої святкові кошики чи бесаги. Ріс і продовжувався ряд ароматних, наряджених, заквітчаних міртою та барвінком пожитків, створюючи неповторну атмосферу свята, радості та достатку в Божій ласці.
До освяти обов’язково клали масло, сир, ковбаску чи запечене м’ясо, сало, хрін, яєчка, не тільки крашанки та писанки, і звісно, головну окрасу – паску. Також до вмісту кошика входили мірка солі та маку як захист від злих сил. Важливо, що сам кошик можна ставити тільки на землю, так підкреслюється святість матінки-землі. Після того як, священик окроплював святою водицею паски та давав своє благословення на вихід з церкви, люди спочатку обходили з великоднім кошиком усе своє обійстя за сонцем, віталися з худобиною, а потім уже йшли до столу. Вважалось, що цей ритуал дає оборонну силу.
Великдень – свято родинне, тому всі неодмінно мусять зібратися за великоднім столом, тоді родина триматиметься купи протягом року. За столом найперше куштували не паску, а освячене яйце. До сьогодні зберігається прадавній звичай, коли глава роду ділить яйце рівно на стільки частин, скільки є присутніх за великоднім столом, а одна частина залишається для померлих.
- Поруч із писанками постійним атрибутом Великодніх свят є гаївки – народні пісні із закликанням весни. Який зміст несуть ці співанки?
Гаївки – від словосполучення «в гаях водили». В них оспівується Воскресіння Христа: «Вже Христос, вже Воскрес, вже Воістину Воскрес!». Цікаво, що якщо веснянки водяться переважно хороводами, то гаївки наповнені цікавішими рухами, мають свою хореографію, та навіть інколи вимагають неабияких акробатичних навиків!.
До прикладу, в селі Великі Дідушичі на Стрийщині, побутує звичай робити так звану вежу. Парубки двоповерховим рядом, тобто один в одного на плечах, розмикають коло і танцюють довкола церкви. Гаївка «кривий танець», під час якої маленькі діти стоять, як кілочки, а дівчата водять танці кривою змійкою, оминаючи їх. Зрештою «кривий танець», замикаючись в коло, нагадує про символіку цілого року, циклічність. Гаївка «жучок», коли парубки з дівчатами стають парами та складають руки, по яких йдуть маленькі діти.
На Яворівщині досі побутує звичай риндзювання (українське великоднє колядування). Хлопці ходять попід вікнами тих осель, де є молоді дівчата та співають величальних пісень «Же Христос, же воскрес, же воістину воскрес!». Згодом господарі обдаровують виконавців, причому найчастіше писанками, -дають їм волочебне, тому існує ще й народна назва Світлого тижня – волочебний.
- Чому варто пам’ятати про звичаї та традиції наших предків у день Воскресіння Христового?
«Що край, то звичай», тобто локально по Україні настільки різноманітна обрядовість, що годі й казати. Всі звичаї формувалися упродовж тривалого
часу, тому ми зобов’язані їх оберігати, вичищати від чужоземних впливів, берегти свій народ від розмивання у світі, а це можливо тільки тоді, коли кожен українець відчуває не тільки свою національну приналежність, але щось і ЧИНИТЬ для того, щоби зберегти СВОЮ НАЦІОНАЛЬНУ САМОІДЕНТИЧНІСТЬ! Мова, звичай, пісня, традиція, обряд, – здавалося б, звичайні і звиклі для нас константи, але спробуймо бодай би хоч раз ослабити ретельне зберігання і культивування, спробуймо собі ослабити традицію, – і здолати нас стане дуже легко. Збереження традицій єднає нас з цілим нашим родом до безлічі поколінь, дає впевненість, закорінює в рідній землі і дає силу десятинну!
Грань між світом живих і мертвих дуже тонка, вшановуючи душі померлих, – ми даруємо їм нашу пам’ять, а вони, – найбільшу цінність, – молитву і підтримку. Цей зв’язок ми можемо відчути в часі Великодня, коли сам Ісус зійшов до пекла і вознісся на небеса, прославивши Творця, Його Силу і саме життя. Хто живе у Всевишньому, той ніколи не помирає…
Миру нам, любові, єдності, взаємошани та розуміння, що одна в нас Україна, і ми в неї одні, тому шукаймо, те, що нас єднає, примирює, дає бажання обійнятися і єдиним міцним і твердим кулаком дати відсіч усім спокусникам, що сіють ненависть і роздор, всім зазіхальникам на нашу цілісність, єдність та суверенність.
Служімо Творцеві, служімо красі, віддаймо всі наші тривоги на Волю Божу і все буде в нас не «як у людей», а по-Божому, НАЙКРАЩЕ! Пам’ятаймо про це! Хай з Воскреслим Христом Воскресає Україна!
Повязані записи
