Кожна будівля має свою пісню. Якщо мова про давню чи унікальну споруду, то її голос – по-особливому величний та неповторний. Саме так є із Вірменським катедральним собором Успіння Пресвятої Богородиці у Львові. Відвідавши цю святиню, одразу відчуваєш її самобутню атмосферу та неймовірний колорит. Напевне, саме тому, сюди хочеться повертатися знову. З нагоди свята Успіння Пресвятої Богородиці, акцентуємо увагу на найбільш характерних та значимих моментах, пов’язаних із історією та сьогоденням храму.
Далеко від дому, близько до Бога
Вірменська громада давнього Львова була досить чисельною, а також надзвичайно впливовою. Брами міста відкрили для представників цього народу ще засновники Львова – король Данило і його син Лев. Вірмени найкращим чином зарекомендували себе у мистецтві оволодіння ремеслами, а також в сфері торгівлі. З часом їх кількість у місті лише зростала, що мало яскравий та характерний відбиток і на рівні культурного та мистецького розвитку Львова. Колись у місті було одразу декілька вірменських храмів, осередків релігійного та культурного життя спільноти, але до сьогодні зберігся лише один – собор Успіння Пресвятої Богородиці.
Останній почали будувати у далекому XIV столітті. Вважається, що на кошти представників місцевої вірменської громади, але також – за підтримки купців з інших міст. Зокрема, часто називають Якова з Кафи і ін. Будівельними роботами, імовірно, керував майстер під іменем Дорінг (Доре), про якого збереглося вкрай мало інформації – хтось називає його італійцем з Генуї, інші вважають вихідцем з німецької Сілезії. Очевидно, що до робіт були залучені й представники місцевої вірменської громади.
Таким чином, під 1367 роком святиня уже згадується як єпархіальний центр вірмен Русі й Валахії. Відтак храм став головним духовним центром для представників вірменських спільнот, які мешкали в різних куточках сучасних українських територій.
Елементи архітектурного комплексу
Храм Успіння Богородиці сьогодні є перлиною і серцем довколишнього архітектурного комплексу. Однак, він не є єдиним, що у цьому місці варте уваги. Зокрема, це також і характерна дзвіниця, яку в другій половині XVI століття звели за проектом місцевого майстра Петра Красовського. Ця споруда має виразні орієнтальні риси, а тому щодо інших виділяється не лише висотою, але й стилістично.
Вхід до дзвіниці починається чудовим різьбленим порталом, над яким збереглася прямокутна таблиця з давніми написами. Поруч з дзвіницею – колишній палац вірменського архієпископа, який датують XVIII століттям. Споруда також привертає увагу архітектурними й естетичними особливостями, колись це місце також славилось хорошою бібліотекою.
Трошки далі є приміщення колишнього монастиря вірменських бенедиктинок другої половини XVII століття, будівля колишнього банку “Mons pius”, який вважається першою установою такого типу у Львові, а також колона, що завершується фігурою св. Христофора. Майже навпроти неї, у дворику, бачимо дерев’яний вівтар із композицією “Голгофа”. Повертаючись до храму, його також можна “розібрати” на декілька елементів. Зокрема, це вівтарна частина й південна сторона, які вважаються найдавнішими, центральна нава, споруджена у XVII столітті за проектом Войцеха Кєляра й притвір, перебудований на початку ХХ століття під керівництвом Францішека Мончинського.
Почерк справжніх майстрів
У храмі одразу ж помічаєш багато оригінальних та своєрідних елементів, що відрізняє його з-поміж інших святинь. Тут і стилізації під давньовірменську архітектуру, характерна дерев’яна різьблена стеля, фрески і вітражі, мозаїка, орнаментальні розписи, які тяжіють до стилістики середньовічних рукописів і ін. Особливої уваги тут заслуговують роботи, виконані Юзефом Мехоффером та Яном Генриком Розеном. Мозаїку, за картонами Мехоффера, учня Яна Матейка, робили у 1912 – 1913 роках. Це, зокрема, робота на тему “Св. Трійця” у купольній частині храму, виконана венеційською фірмою. Бачимо Бога-Отця із довгим сивим волоссям, у плащі, який всіяний зорями. Він тримає тіло Ісуса Христа, підтримуване ангелами. Поруч з ними і голуб святого Духа, а довкола фігури ангелів.
Ян Генрик Розен, художник із Варшави, працював у храмі, головно, наприкінці 1920-х років. Символічний настінний живопис у стилі арт деко – це саме його роботи. Автор відзначався сміливими і оригінальними задумами сюжетів й унікальним їх втіленням, часто зображав на роботах своїх сучасників та рідних, хоч натхнення черпав із давніх рукописів та стародруків, тобто минулого. Серед його творів варто відзначити “Таємну вечерю” у апсиді, де автор дуже незвичайно проінтерпретував знаний біблійний сюжет, до якого неодноразово зверталися митці. “Розп’яття Христа” в вівтарній частині, де в постатях пристоячих майстер зобразив львівських архієпископів – вірменського, римо-католицього і греко-католицького. Працю на тему “Похорон святого Одилона” на північній стіні, присвячену абату бенедиктинців, патрону померлих, а також наповнені символізмом та психологізмом “Благовіщення” й “Усікновення голови св. Івана Хрестителя” на південній стіні.
У храмі можна спостерігати й інші роботи, виконані за проектами і напрацюваннями Юзефа Мегофера та Яна Генрика Розена. Кожна з яких є унікальним, неповторним та самобутнім твором мистецтва.
Цікаві факти
Святиня є не тільки сакральним простором, але й важливим місцем пам’яті. Так, у найстарішій частині храму можна бачити вотивні хрести – хачкари, які датують часом XVI – XVIII століть. Вони вирізьблені на арках і стовпах. Також є декілька епітафій. Між ними і та, що присвячена Патріарху Вірменії о. Стефану. Він повертався додому з Рима і саме у Львові помер. Трапилося це у 1551 році. Таким чином, цей надгробок можна вважати одним із найдавніших прикладів різьби у Львові. Є епітафія, що інформує про Яна Теодора Бернатовича, який “скинув тут одіж смертності”. Останній був представником вірменської громади, знаним місцевим політиком, навіть бургомістром Львова. На південній стіні храму, при вході до вівтарної частини, є погруддя вірменського архієпископа Ісаака Ісаковича (1824 – 1901).
У радянський період храм не був діючим. Приміщення використовувалися як фондосховище, спочатку, картинною галереї, а пізніше – музею ім. Леніна. Лише у 2000 році будівлю повернули вірменській громаді, у 2001 році тут відбулося перше богослужіння, а в 2003 році її освятив Католикос всіх вірмен Ґареґін ІІ. Для цього використовувалась олива із багатьох складників, яку спеціально готували для даного обряду.
З часу XIV – XVI століття, тобто від самих початків існування цієї святині, збереглися й фрески у віконній частині південної стіни. Вони виконані у візантійській стилістиці.
Обабіч від арки, яка веде до вівтарної частини храму, бачимо дві ікони. Одна з них вшановує св. Георгія Просвітителя Вірменії, а інша – Богородицю з дитям.
Ззовні, при північній стіні храму, є скульптурні групи на тему “Увірування Фоми” й “Св. Софія з доньками”. Імовірно, вони походять з давнього цвинтаря, який колись був розташований поруч із храмом, але був закритий наприкінці XVIII століття. Ці скульптури також можна вважати одними із найбільш давніх у Львові, що збереглися до сьогодні.
На логотипі Львова, поруч із іншими, бачимо й зображення дзвіниці Вірменського собору Успіння Пресвятої Богородиці (вона зеленого кольору). Останнє символізує вагу та значення, які вірменська громада мала і надалі зберігає для життя міста. Сьогодні, як і історичний центр, храм належить до світової спадщини ЮНЕСКО. Також святиня є єдиним храмом Вірменської Апостольської церкви у Західній Україні і головним у нашій країні загалом. Через особливості архітектури, мистецькі авторські рішення та сучасний колорит храм користується великою популярністю у відвідувачів Львова з різних куточків світу.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Вірменська Апостольська Церква // RISU, 2009 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/reference/major_religions/~%D0%92%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%90%D0%A6/33330/
- Гулюк Є. Шовкова терапія. Давній Львів і торгові шляхи, через які він “проходив” // Фотографії старого Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/shovkova-terapiya-davnij-lviv-i-torgovi-shlyahy-cherez-yaki-vin-prohodyv/
- Харчук Х. Вул. Вірменська, 7 – собор Успення Пресвятої Богородиці / Вірменський собор // Центр міської історії Центрально-Східної Європи [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/armenian-cathedral/
- Сандуляк І. Освячення Вірменського собору // Поступ, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=10113
ФОТО з
https://www.ukraine-is.com
/http://www.kray.org.ua
/https://www.dreamstime.com
/https://4studio.com.ua/
https://twitter.com/
Повязані записи
