«Якщо ви проповідуєте Євангеліє і це нікого не обурює, ви робите щось не так». Цю думку архиєпископа Фултона Шина часто цитують у контексті стосунків Церкви зі світом. А як щодо внутрішньоцерковних відносин?
«А як хто не прийме вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть пил із ваших ніг — на свідчення проти них». Це один із тих євангельських уривків, де реалізм Ісуса, на перший погляд, здається шокуючим. Ну бо як це: так просто прийняти чиюсь відмову, незацікавленість Доброю Новиною? Адже – ми часто думаємо – треба достукатись і переконувати до кінця. Будьте наполегливі «вчасно й невчасно», заохочує апостол. І як може Той, Хто сам зробив неможливе, дійшов то такого «безумства», що став людиною, принизив себе, дозволив бути катованим і вбитим, аби повернути людям доступ до Отця – як Він може говорити про те, щоб струшувати порох зі своїх ніг?
Проте жодної суперечності тут немає. Ви можете робити все, що завгодно, виставляти себе на глузування, ризикувати своїм авторитетом, але в підсумку відсутність зацікавлення з іншого боку закриває тему. Ісус не каже, що це не має зворушувати апостолів, що це не може засмучувати їх, але зрештою іншого виходу немає.
Зрозуміло, що струсити пил із ніг непросто. Навіть щодо незнайомців. Тому що це означає зізнатися самому собі, що вас не сприйняв серйозно той, кого ви сприймали дуже серйозно. Та набагато важче працювати через байдужість своїх людей. Або тих, кого такими вважали. І вірили, що вони вважають своїми нас. Це стосується багатьох сфер життя, включаючи дружбу та професійну діяльність. Але хіба це не стосується і наших внутрішніх церковних реалій?
Зазначену на початку думку архиєпископа Фултона Шина його шанувальники цитують найчастіше в контексті виходу з Євангелієм «у світ»: якщо воно нікого не обурює, значить, ми проповідуємо його пом’якшену версію, боїмося образити слухачів. Та й насправді вже апостол Павло на собі відчув, що означає «зайти занадто далеко» у проповідуванні Євангелія: він міг би зупинитися на приємних історіях про Ісуса, але розповів грекам про Воскресіння, на що вони відреагували: «Послухаємо тебе іншим разом».
Однак чим більше я спостерігаю за нашими внутрішніми церковними «дебатами», тим більше бачу, що слова архиєпископа Шина також можна застосувати до життя в серці Церкви. Бачу, що погано проповідуване Євангеліє не викликає ніякого обурення в самій Церкві, нікого не зворушує і не пробуджує від летаргії; і що добре проповідуване Євангеліє завжди буде викликати обурення з боку тих, хто вже створив його авторську, зручну для себе версію, скроєну на свій образ і подобу; що найважче проповідувати Євангеліє самій Церкві, в заклику до (спочатку особистого, але зрештою також структурного) навернення.
Тому я волію читати слова Фултона Шина у контексті того, що архиєпископ Гжегож Рись сказав рівно три роки тому: «Це боляче, що можеш зіштовхнутися з народом Божим, коли йдеш до нього зі словом Божим. Можеш наштовхнутися на неприязнь, можеш нарватися на переслідування, неприйняття. Просто в церковному середовищі. Ти приходиш із Євангелієм, а в церкві тобі кажуть: ми не хочемо цього чути. І якщо це не зміниться, то нема чого йти до язичників. Тоді ця місія до поган є просто втечею. Не можемо побудувати власну Церкву згідно з Євангелієм, а хочемо йти до язичників? Куди ви їх приведете? В цей “треш”? Ось що Ісус говорить фарисеям: ви ходите по світу, щоб знайти бодай одного одновірця, і як тільки його знаходите, то робите його гіршим, ніж він є. Навіщо запрошувати сторонніх людей до Церкви, яка не відповідає порядку Божому?»
Власне, думка архиєпископа Шина універсальна: вона стосується не тільки церковних питань, а й усіх інших, включаючи професійні, сімейні та дружні. Зазвичай ніхто не хоче виділятися, псувати атмосферу, називати речі своїми іменами, вказувати на пастки та небезпеки. Знаковою є інформація, що з’явилася з нагоди трагедії «Титана» — підводного човна, що плив з туристами до уламків «Титаніка». Як повідомляли американські ЗМІ, ще в 2018 році був звільнений Девід Локрідж, директор фірми, який відповідав за безпеку пасажирів. Він не дав дозволу на випробування «Титана» з екіпажем. Бо стверджував, що «безпілотні випробування прототипу меншого човна показали недоліки конструкції та вразливість матеріалу до пошкоджень на великій глибині». Ніхто не хотів зважати на попередження. Його думки вважалися діями на шкоду компанії. Хоча саме він доводив, що шкодою буде дозвіл на використання човна. За іронією долі, так само сприйняли тих, хто застерігав від запуску самого «Титаніка» в далеку подорож.
Вони псували гарний настрій тим, хто не допускав думки про можливу катастрофу. Це показова історія про всі можливі сфери нашої дійсності. Можна не псувати атмосферу, нікого не обурювати, не висуватися з дратівливими діагнозами та рецептами. Ви можете діяти так у Церкві, компанії, родині, громаді, поміж друзів. Однак історія «Титаніка» і «Титана» показує, що так розуміти святий спокій — вкрай невигідна інвестиція.
Яцек Дзедзіна
Читайте також: Семюел Тоттен: «Це не Бог творить геноциди, їх вчиняють люди»
Митрополит Ігор: «Рівнятись треба на Ісуса Христа, і тоді побачиш, що є в тім братерстві»
О. Ігор Гнюс: «В старі добрі часи Папа оголосив би Хрестовий похід»
Повязані записи
