У середу, 5 жовтня 2022 року, у рамках 15-го Екуменічного соціального тижня «Мандрівна ідентичність: осмислення сенсів та цінностей» відбулась дискусія “Екуменічний рух між конфесійною та національною ідентичностями. Європейський контекст”. Учасники дискусії обговорили питання подальшого розвитку екуменічного діалогу, враховуючи беззаперечну цінність як конфесійної, так й національної ідентичності представників різних конфесій та релігій.
Партнер заходу: Вищий Інститут екуменічних студій Католицького Інституту в Парижі.
Модератором заходу була Анн-Софі Вів’є Мурешан, директорка Вищого Інституту екуменічних студій Католицького Інституту в Парижі.
Панелісти детально висловилися щодо основних духовних посилів та конструктивних викликів події.
«Сьогодні Україна відстоює свою політичну свободу. Як погоджується багато філософів, влада йде від Бога, але політичні переслідування – ні. Оріген, наприклад, виключає присутність Бога у таких подіях. Імперська влада часто ознаменована крайнощами правосуддя. Але ми повинні розуміти, що єдиним джерелом суверенітету є все-таки Бог. Жорстокість урядів неможливо виправити. Жодне бажання не може виправдати війни. Інструменти Бога проти імперій – сильна молитва. Молитва – видимий знак перемоги, бо не існує святих воєн», – наголосив Жорж Ель Гаж, професор теології Католицького Інституту в Парижі.
«Богообраність відіграє важливу роль в історії християнства. Не варто плутати націоналізм та його крайнощі у 20-му столітті. Ми повинні спитати, чи Церкви не мають нести відповідальність за виникнення націоналізму, та усвідомити, що визначає народ обраним. Завдання теології – ідентифікувати роль Церкви з панування Бога, відкриття есхатологічних вимірів. Після Другого Ватиканського Собору в Католицькій Церкві еклезіоцентризм перенісся до народоцентризму. Теологія обраності має на меті очистити теологію, переставати спокушати християн політикою. Наша теологія повинна бути ближче до Євангелія і до розуміння нашої історії», – зауважив д-р Ксав’є Гюе, професор теології Католицького Інституту в Парижі.
«Я вважаю, що гімн «Боже, бережи Королеву!» – це про складну роль між монархією, державою та Церквою. Сьогодні у Російській імперії ми розуміємо, що триває битва ідеологій. Ми говоримо про тимчасову владу. Не може бути іншої влади, яка не йде від Бога. У гімні, який ви чули (про королеву), ми бачимо, що королева чи король є головними захисниками Церкви у Британській імперії. Їх відносили теж до певних божественних осіб. Церква в Англії стала глобальною, оскільки була поширена на колонії. Питання монархії та єдності конфесій дуже важливе. Абсолютна монархія має девіз: «Одна віра, один король, одне королівство». Протестантська пропозиція – це зробити все можливе, щоб ми мирно співжили на одній території», – розповіла д-р Анн-Марі Райнен, професор теології Католицького Інституту в Парижі.
«Що стосується релігії, то це універсальність з точки зору есхатології. У всіх великих митрополіях створюється своя Літургія. Августинська більше місця надає Божому народові. З Григоріанською реформою ми бачимо певні римські тенденції. Є дискусії про традицію, звісно. Ми повинні взяти на себе відповідальність за партикуляризм. Але маємо бути уважними і не порушувати універсальності Літургії, її есхатологічного виміру. Літургія – це не абсолют, але обгортка універсалій, доступних для всіх. Ми повинні припинити літургійну війну, ми повинні думати про Таїнство Євхаристії», – висловився д-р Франсуа Кассенжена, професор теології Католицького Інституту в Парижі.
«Новий слоган: “Бути лютеранцем – це бути екуменістом”. Лютеранство завжди було дотичним до регіональних ситуацій. Сучасне лютеранство працює над відбудовою універсальності. Реформа Лютера була також причетною до ідеї народу та мови. Сучасне лютеранство є обережним у самовизначенні щодо питання державної конфесії у певних країнах. Зараз ми усвідомлюємо, що воно повинне йти пліч-о-пліч із державою. Ми не повинні насаджувати наше світоглядне бачення у всіх сферах життя, витісняючи інші конфесії. Лютеранство сьогодні стало інклюзивною ідентичністю», – зауважив д-р Фредерік Шавель, професор теології (Протестантський богословський інститут, Париж).
«Традиції Церкви та живі традиції повинні співіснувати мирно. Доктрини уряду та Церкви повинні динамічно самовиражатися. Традиція – не принцип віри та відтворення, що залишається вічним у дусі. Традиція є завжди живою, адже змінюється, залишаючись незмінною. Поважаючи спадщину, православні повинні розрізняти різні елементи, які є в основі віри. Але розрізнення між Традицією і традиціями не можуть бути завжди очевидними. Ми маємо багато ситуацій, особливо після пандемії, перегляду еклезійної традиції. Проте, це дуже делікатна ситуація», – наголосила д-р Юлія Наетт-Відовік, професор теології, Православний богословський інститут Св. Сергія.
Повідомила Марта Більська
Повязані записи
