Твою подивугідну, Ксеніє, пам’ять звершуючи, з любов’ю почитаючи тебе, оспівуємо Христа, який у всьому тобі дарував силу зцілення, Йому завжди молися за нас
Кондак празника
Пам’ять преподобної матері нашої Ксенії Церква вшановує крізь призму самозречення у пошуках Бога – і в контексті «вічної подорожі», що триває протягом усього людського життя.
Ксенія Міласька або Ксенія Римлянка – ранньохристиянська свята, дияконеса монастиря у м. Мілас в Карії (південно-західне узбережжя Малої Азії) у часи занепаду Римської імперії. Відома вона саме під цим іменем, хоч при народжені отримала ім’я Євсевія; походила зі заможної римської родини сенатора, що був християнином. Житіє святої змальовує її життєвий шлях подібно до подібних життів праведних дів, що жертвувалися цілком Христові, відмовляючись від багатств, подружжя та привілеїв, за що часте це-таки життя віддавали. Та має воно й відмінність: Євсевія справді відмовляється від примушеного шлюбу – і тікає з дому, проте не через загрозу гоніння християн, а через свідомий вибір зречення.
Також читайте: «Подорожня» Ксенія Римлянка: історія життя і тлумачення імені
«Житіє і похвали святим подібні світлістю на зорі: як же зірки, розташуванням на небі утверджені, цілу піднебесну освітлюють, їх же й від індіян видно, ані й від скитів вони не ховаються, землю озоряють і морю світять, і тих, що на кораблі пливуть, скеровують, їх же імен хоч і не знаємо, бо багато їх вельми, проте світлій їхній красі дивуємося, — так і світлість святих, хоч і замкнені є мощі їхні в гробах, але сили їхні в піднебесній земними межами не є визначені, чудуємося їхньому життю і дивуємося славі: нею ж Бог тих, що угодили Йому, прославляє. Так же прославив і цю угодницю свою преподобну Ксенію», – пише про преподобну святитель Димитрій (Туптало).
У її житті чимало символічних елементів, що розпочалися із втечі з дому й зміни імені. Один із варіантів його перекладу – «чужа»; і її відчуження від світу стало провідним мотивом цілого життя. Покинений разом із двома вірними рабинями дім та роздані багатства; духовний наставник, по опіку до якого приходить свята, – також мандрівник, і саме в подорожі вони зустрічаються; глибоко аскетичне життя, подібне до життя пустельниці – «Взявши ж із кадильниці попіл, посипала хліб свій і чинила так у всі роки життя свого, пророче сповнюючи висловлювання: “Попіл, як хліб, їм, а пиття своє сльозами розчиняю”» – попіл із кадила, що в сучасному розумінні асоціюється із дияконським служінням, стає символом її служіння дияконеси. І врешті осяйний славний вінок, що по смерті вказує на чесноти святої, ім’я якої так і не було виявлене, і лише за якийсь час з’ясувалося з вуст однієї з колишніх служниць. Всі ці елементи наповнюють житіє святої Ксенії мотивом невпинної мандрівки, коли все мирське здається неважливим, бо важливою є лише мета, до якої рухаєшся.
Мотивом невпинної мандрівки наповнене і наше сучасне життя. Утім, найяскравіше свята Ксенія свідчить приклад «святої» втечі – від того, що може зруйнувати, до здобуття досконалості. Тим її приклад цінний – і завжди актуальний; через нього земний страх перемагається страхом Божим.
Чи мають щось до постаті святої забобони на кшталт не перестеляти у цей день ліжка, не зав’язувати вузлів чи не розповідати нинішніх сновидінь? Очевидно, ні. А вірування, що той, хто першим сяде сьогодні до вечері, першим умре – і зовсім абсурдне у контексті житія преподобної сподвижниці, яка момент своєї смерті чітко передбачила і славно прийняла. Тому, мандруючи житіями святих, важливо щораз більше відкидати від себе марновірні твердження. Ці житія навчають нас боротися – зі собою в собі – і перемагати задля життя у Тому, Хто вищий за будь-яке розуміння людини.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
