Саме з такою назвою вдалося прочитати оповідання Рея Бредбері у збірці ста оповідань «Все літо наче один день». Головний сюжет історії – сповідь між стареньким католицьким священиком і хлопцем, залежним від поїдання солодкого. Отець Моллі цілими днями сидів у сповідальниці, думав про гріхи, які чув щомиті, та враз по той бік запахло шоколадом. Голос з-поза решітки ділився чимось сокровенним – гріхом залежності від солодкого. Священик відчув аромат солодощів, і його шлунок почав давати про себе знати. Гріхи двадцятидворічного юнака, що не втримувався від купівлі шоколадних батончиків і плиток, були діаметрально протилежними від тих, які чув отець Моллі найближчим часом, – розпуста, крадіжка, лайливість. Йому вже набридло слухати про пороки сучасності, хотілося нової історії. І ось враз, посеред літнього дня, він відчуває аромат шоколаду і чує голос по той бік сповідальниці із незвичайною проблемою. Справа у тому, що хлопець через свою залежність від поїдання шоколаду щоденно збільшував власну вагу. Його батьки також мали залежність від солодкого і перевищення допустимої маси тіла. Спочатку отець Моллі обурився, що хлопець не звертається до інших інстанцій, наприклад, медиків, які б значно швидше допомогли йому, ніж він, старенький священик. Проте юнак зазначає, що звертатися до лікарів – марно, оскільки вони лише розводять руками. «Якби мої батьки знали, де я є, вони б мене точно не зрозуміли», – акцентує юнак, для якого храм став останнім пристановищем. Хлопець приходить чи не щодня до сповідальниці отця Моллі впродовж одного літа. Священик ніколи не виглядає по той бік сповідальниці, він не знає обличчя, статури ще якихось характеристик свого сповідальника. Все, що нагадує йому про нього, − запах шоколаду через решітку. Тим не менше між ними зав’язуються довгі розмови, які здебільшого схожі на духовні бесіди, ніж на сповіді. Вони тривали і тривали, хлопець виговорював про свій біль і печаль, про несприйняття іншими. Йому було важливо, щоб хтось у цьому світі навчився вислуховувати його. Врешті-решт одного дня хлопець приходить до священика і з радістю заявляє, що більше відвідувати храм нема потреби, оскільки отець Моллі страшенно допоміг йому скинути зайву вагу і відмовитися від шоколаду. Виявляється, що впродовж літа, з кожною розмовою, юнак скидував зайві кілограми, а також помалу відмовлявся від залежності. Насамкінець хлопець прийшов подякувати за допомогу. Він відверто зізнався, що не є католиком, а – євреєм. Це обурило отця Моллі – це ж неправомірно. Проте хлопець для себе вирішив перейти у християнство, стати католиком і побачити Папу. Він пообіцяв, що одного дня через багато років навідає отця і передасть особливий подарунок від Понтифіка.
Минуло багато років і ось одного літа священик, який знову цілими днями сидів у сповідальниці, відчув знайомий запах. Його сповідальник повернувся. Отець знову не встиг побачити обличчя і статури тепер вже молодого чоловіка: чи він таки схуд, чи ні. По той бік сповідальниці лежав шоколад – велика плитка. Отець Моллі уявив собі, як під час зустрічі Папи і люду витягується із натовпу рука з шоколадом, і Святіший Отець її благословляє. Священик поклав шоколад у спеціальну шухляду і куштував шматочки тільки у найбільш особливих випадках.
Ця історія представляє нам людськість в обох проявах. З одного боку – залежний хлопець. Так, його залежність зовсім не така, як в алко- чи наркозалежних, або тих, які грають у казино, на гральних автоматах; проте проблема не менш важлива. Шоколад – це образ спокуси. З іншого боку – отець Моллі, який постив і обмежував себе у солодкій насолоді та не міг спочатку витримувати аромату, який долинав по той бік сповідальниці.
Сьогоднішнє суспільство, яке розвивається із небаченими темпами дедалі більше потребує інновацій, технологій, але найбільшим дефіцитом залишається спілкування і просто слухання одне одного. По-перше, священик пробує знайти контакт з іншою людиною, привести її до Бога, поділитись досвідом віри; по-друге, емоційно-духовно самоочиститись, випорснути назовні переживання і почування, бо він також – людина, що проживає водночас у двох площинах: перший світ – зовнішній – світ Божого храму (локально), світ суспільства і медій – глобально; другий вимір – внутрішній – світ зізнань та сповідей. Йому важливо виокремити себе на перетині цих двох світів.
Важливо звернути увагу ще на одну деталь – виговорюючись у сповідальниці, хлопець втрачав вагу. Наша душа часто містить у собі чимало проблем і переживань, вона схожа на камінь, що тисне зсередини. Проте сповідь – це найкращий спосіб поділитись своїм болем, ранами, зрештою, віддати все Богові під опіку. Для отця Моллі ця сповідь була чи не найважливішою у житті, хоча він щодня допомагав сотням людей духовно очиститись, поєднатись з Господом, отримати внутрішнє полегшення. Він ніколи не впізнає свого сповідальника на вулиці, проте у його шухляді ще довго лежатиме шоколадка, яка міститиме своє сакральне значення. Це також представляє інший імідж священика у сучасному світі, адже ми звикли стереотипізувати і накладати на духовенство ярлики «святості». У цій історії сповідь відбувалася обопільно – юнак очищувався, вирішуючи свою, на перший погляд, смішну проблему; священик відчував себе невід’ємною частиною цього світу – світу людей, до якого належить. Тому шоколад – це вже тепер не спокуса, а прагнення пізнати себе, відкрити прекрасність душі, зрештою, розпочати життя з чистого аркуша!
Юліана Лавриш
Повязані записи
