«..Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний…» (Йоан, 13, 3-5)
Зараз, коли до Великодня залишається іще декілька кроків, декілька днів, мимоволі зупиняєшся, аби послухати тишу Страсної Седмиці. Уже ніби й позаду довга мандрівка Посту, позаду численні Богослуження, розважання, бесіди і дивовижні реколекції. От уже тут, просто перед тобою ота стежка, що по болючих стаціях Via Dolorosa і кам’янистих схилах Голготи провадить просто у недільний світанок, до Воскресення. Та яким увійдеш у нього?
Прегарний зворушливий епізод умивання ніг ми розглядали на неповторних гошівських реколекціях (2-дні-на-Небі), міркували про велику Божу Любов та жертовність, про незглибиме Його милосердя до Свого творіння. Постать Христа, Який покірно вмиває людині ноги, очищає її у кожній сповіді, є свідченням Божої повсякчасної присутності у кожному моменті нашого життя. І сповідь тоді направду подібна до дзбанка з водою – коли відходиш від неї чистою і сяючою, і так легко стає тобі від розуміння того, який добрий і ніжний Господь, як Він вкотре прощає тобі, відкривається тобі і віддається тобі у Євхаристії! Велика Радість від близькості Господа наповнює кожну клітинку тіла, окриляє. Це і є відчуття Неба.
Та потім відходиш від сповіді, повертаєшся у світ, до свого життя – праці, спілкування, пошуків і планів. І тут раптом все частіше відчуваєш дотики бруду довкола – бруд думок, жартів, неприємних буденних епізодів, сварок, образ, навіть мимоволі почутих недобрих слів – усе це осідає на тобі, наче порошинки, яких не можеш стріпати із себе. І поволі те світло і мир, якими повнилося твоє серце, згасає, їх по краплині поглинає рутина. Бо так важко залишитися чистим, коли ти наодинці зі світом. Так важко зберегти світло, коли довкола пітьма. І ото стоїш – за кілька кроків від Великодня, у тиші Страсної Седмиці – і розумієш, що у тобі так багато усього, що ранить і роздирає, а ще більше мучить Спасителя, Який бере твої гріхи на себе.
У пречудовому піснеспіві Літургії Преждеосвячених Дарів є надзвичайні слова: «Положи, Господи, охорону устам моїм і двері огороди губам моїм; не наклони серця мого до словес лукавства, щоб вигадувати приводи для гріхів» Слова цієї вечірньої молитви глибоко віддзеркалюють потребу немічної людини в Господній допомозі перед спокусами. Адже як важко іноді огородити власні вуста, закрити вуха і очі, аби самому не стати джерелом гріха! І як часто ми власноруч позбуваємося Господньої чистоти через егоїзм, гординю і власну злість! І тоді залишаємося такими самотніми у цій мандрівці…
А що робить у той час Бог? «А Бог стоїть із налитим дзбанком води і рушником – «Я готовий тобі служити!.. Я хочу тобі обмити ноги – дай Мені!» (о. П.Дроздяк)
Отак ніжно і трепетно стоїть перед тобою, завше готовий почути і обійняти, готовий омити тебе і зцілити тебе…
Не бійся!
Тяжко зостатися чистим у світі, якщо нема поряд Того, Хто тебе обмиє, тяжко берегти світло, коли нема поряд Світлодавця – але Господь ніколи не залишає нас самих. Ніколи не покидає нас. Навіть тут, у тиші Страсної Седмиці, коли вже от-от переживатимемо і спогадуватимемо вкотре Його страждання – Він стоїть поряд, як 2000 років тому весняного вечора у Єрусалимі, із дзбанком води і рушником, і з болем і святою Любов’ю чекає тебе. Чекає, аби послужити тобі та обійняти тебе. Тут до Нього так близько. Один лише крок, аби прийти.
Ніч темна, житейське море нуртує і кипить, у бурі пристрастей гасне промінець надії…
Та ніч найтемніша перед світанком.
Марічка Цьомик
Повязані записи