Дорога святого Якова – це справжній паломницький тренд. Щороку все більше людей долають тисячі кілометрів і повертаються додому із духовним оновленням та радістю. У чому тут секрет, ми запитали дитячого хірурга і паломницю Уляну Білоус, яка разом із друзями влітку пройшла португальським побережним шляхом святого Якова і припинила нарікати на львівські маршрутки. Ще дівчина навчилася більше цінувати прості речі і не задивлятися на вітрини магазинів, а також по-іншому відкрила для себе молитву на вервиці. Про це та більше Уляна Білоус розповіла у екслюзивному інтерв’ю виданню “Духовна велич Львова”.
Скільки днів Ви йшли? І якими були перші враження?
– Перед самою дорогою я думала: “Ну нащо мені готуватися? Адже це всього лиш 20 кілометрів на день, упродовж двох тижнів”. Тим паче, що у гори я ходжу і ніколи не відчувала, що мені важко йти на далекі дистанції. Хоча мої друзі часто питають, чи готувалася я до дороги святого Якова, чи відслідковувала кроки із секундоміром. Цього не було. Один раз, щоправда, ми пішли у гори перед мандрівкою, але то були лишень 12 кілометрів – і це дрібниці, порівняно із шляхом, який здолали під час паломництва. І було важко. Наприкінці шляху я вже мала проблеми з колінним та гомілково-стопним суглобами та мала мозолі обох стіп. Мої друзі завжди були попереду, а я часто йшла позаду. Йду я собі сама ранковим лісом о 6-тій год і думаю: “От для чого я йду? То так важко…”. Але нічого, дійшла. Фотографувала, робила відео, молилася. Однак спочатку був справжній азарт, втому відчула вже наприкінці мандрівки. Особливо раділа, коли вперше побачила океан. Адже португальський шлях святого Якова, яким ми власне і йшли, розпочинається з Порту. І я у ті моменти ішла і дивилася на океан. Це перше знайомство з океаном було захоплююче.
Невипадкові випадковості духовних мандрів
- Які люди є серед паломників? Розкажіть історії зустріч на дорозі
-Таких історій багато. На шляху є спеціальні хостели для пілігримів, які називаються альберги. Вони дешеві 5-6 євро, бувають і дорожчі, а є “донатіво”, тобто такі хостели, де тебе ще й нагодують, а ти залишаєш стільки грошей, скільки вважаєш за потрібне. Там є спільна вечеря. І вона дуже згуртовує. Всі паломники збираються разом і попри різні мови і національності спілкуються. Це справді важливий момент. А ще біля Порту ми познайомилися із літнім подружжям. Вони були з рюкзаками і ми відразу здогадалися, що це паломники.
Виявилося, що вони іспанці і живуть поблизу Мадриду. Коли ми згодом бачилися на дорозі, то посміхалися і обіймалися, немов давні друзі. Це такий принцип паломництва – коли бачиш знайомі обличчя на шляху, то вони вже як рідні. Потім наша духовна мандрівка завершилася і ми з друзями поверталися додому через Мадрид. Прогулюючись вулицями столиці Іспанії, знову зустріли це подружжя! З онукою у візочку. І цей дідусь мені каже: “То не випадковість, що ми зустрілися у шестимільйонному приблизно місті”. Наступного дня вони завезли нас у місто Сеговію, біля Мадриду, на екскурсію та ще й пригостили обідом. При тому, що у нас був мовний бар’єр, але відбувся певний контакт душі. Інколи я думаю про те, що мотивує людей робити такі добрі вчинки? Можливо, коли вони були молоді, хтось їм допоміг у паломництві. Тобто відбувся такий “ланцюжок добра”, “бумеранг”, але ми не можемо цю теорію перевірити. Можливо ці люди просто хотіли зробити щось хороше. І цей 72-річний чоловік Хосе 11 разів уже ходив шляхом святого Якова, а його дружина Тереса – 3 рази. Тобто він вже вник у суть паломництва, він відчув, що коли робиш добро, то це збагачує духовно.
Мінімалізм, як стиль життя, робить людину щасливішою
-А чи познайомилися із атеїстами, які йшли дорогою святого Якова? Адже часто люди йдуть у паломництво із туристичною метою.
-Про віру мені вдалося поспілкуватися із паломницею із Америки, з Невади. Я розповіла їй, що є католичкою, а ця жінка також виховувалася у католицькій родині, але зараз вона не належить до якоїсь конкретної релігії. Її чоловік юдей і вони частково дотримуються юдейських традицій у сім’ї. Дітям вони дозволили обирати ту релігію, яку вважають ближчою. Ця жінка казала, що для неї неважливо ходити до церкви, вона просто вірить у Бога, старається робити добро і любити. Це була єдина зустріч, коли мала можливість порозмовляти про релігію, але дійсно переважно люди вирушають у паломництво із туристичною метою, або із бажанням схуднути.
–Паломництво якось Вас змінило?
-Коли я повернулася, то зрозуміла, що для життя потрібно дуже мало. Лише те, що влазить у наплічник. Я і так забагато взяла із собою в дорогу – кілька футболок я залишила в альбергу, а ще 2 пари шкарпеток в мене вкрали. І таке траплялося. Ми живемо у постійній залежності від одягу. Купуємо речі з нової колекції, чи просто щось гарне з магазину. Насправді це нам непотрібне. Після паломництва загострилося відчуття, що мені багато не треба у плані їжі. Раніше я полюбляла поїсти, а тут я могла з’їсти одну канапку вранці і ввечері якийсь круасан з йогуртом. А серед дня ми просто збирали ожину і це був наш обід, або жували виноград. Мінімалізм, як стиль життя, робить людину щасливішою. Можна прокидатися рано. Раніше це для мене була катастрофа, а тепер – треба прокинутися о шостій, значить я прокидаюся о шостій, чи навіть п’ятій. І після дороги мені не хотілося їздити у маршрутках, просто прагнула бачити людей, пізнавати місто.
Сили у паломництві давала молитва
-Чи дорога святого Якова наштовхнула Вас на подальший духовний пошук?
-Перед початком цієї подорожі, ми ще заїжджали у Фатіму (місто у центральному регіоні Португалії, де відбулося об’явлення Пресвятої Богородиці), ми молилися у намірі, щоб щасливо почати цю подорож і завершити. І якось під час дороги у мене саме по собі виникало бажання щоранку, коли лише світає, коли темно, у сутінках, іти і молитися вервицю. Раніше молитися вервицю мені завжди було важко. А тут ця молитва додавала мені сил у дорозі. Навіть мої друзі казали, що я дуже швидко почала йти. Зазвичай, я завжди йшла остання, але бували такі моменти, коли я активізовувалася. Ми йшли троє, кожен своїм темпом, враховуючи свої можливості. Дорога навчила мене з розумінням і терпеливістю ставитися до інших людей. І так само у хостелах для паломників, альбергах, можуть в одному приміщенні спати 50-100 людей. І це часто незручно. Але ти мирно це все сприймаєш. І це теж один із пунктів, яких навчила дорога.
Розмовляла: Оксана Бабенко
Повязані записи
