Різдво… Таємнича містерія свята запрошує нас у цікаву подорож, і якщо зазирнути глибше, то можна неочікувано відкрити для себе одного його героя, непомітного на перший погляд.
Хочу поділитися роздумами про непомітного героя Різдва. Перший, про кого сьогодні подумав – найбільш недооцінений, я б навіть сказав, висунутий на другий план – св. Йосиф. Зазвичай у масовій культурі поширений образ Йосифа-старця; міцно ця ідея-образ прижилася й у літературі, а також культово-обрядовій символіці.
Хто ж такий св. Йосиф та яка його роль у історії Воплочення?
Знаємо, що Йосиф походив із царського роду Давида з м. Вифлиєма. І тут маємо перший цікавий факт – він походить з царського роду. І як на мене (а я тут не претендую на непомильність, а лише ділюся власними міркуваннями), ми як християни часто пропускаємо цей фрагмент повз вуха, бо сприймаємо всю цю історію як довгий вступ до суті.
Але для кожного з нас важливо усвідомити те, ким був Йосиф та з якого роду походив. Царське походження Йосифа виступає ніби провісником майбутнього царського священства, яке сповниться в Ісусі Христі, а через нього буде дароване кожному, хто вірує. Оцей маленький фрагмент чи навіть, я б сказав, малопомітна на перший погляд деталь, вже вказує людству на Господній план щодо кожної людини, який має сповнитись у Христі та через Христа. Йосиф – перший новозавітній герой, в особистій історії якого підкреслено дію та місію Бога в житті людини. У новозавітніх текстах ми не чуємо від Йосифа практично нічого, але тексти говорять нам про його беззастережну довіру та готовність Йосифа діяти відповідно до Божого плану.
Уявімо на хвилинку таку ситуацію: ви заручились – а для юдеїв це були зовсім не жарти, а серйозний, виважений крок на ціле життя. Думаю, багато з вас знає, що для євреїв ознакою Божого благословення була наявність потомства. О, і так –юдеї укладали усний договір про подружжя. Мета була дуже чітка – служити Богу, сповнюючи Його заповідь «плодитися та наповняти землю» ( пор. Бут. 1,28). І якщо юдей був праведним – у нього було потомство, а якщо потомства не було… ну що ж, як сказав один одіозний архиєрей: «Ти в неділю (в нашому варіанті в суботу) у храмі був?» Іншими словами – неправильно живеш, ось тому Бог і не благословив. Суть ви зрозуміли.
Тепер повернімося до Йосифа. Праведний юдей заручається з побожною дівчиною, донькою порядних батьків, які виховували її ревно у вірі предків.
— Ого, яка класна пара! — подумаєте ви.
— Просто ідеальний варіант, — сказали б сусіди Йосифа.
Отож заручини схвалили усі. За єврейською традицією, заручені могли проживати в одному домі, але не співжити як чоловік та дружина. Йосиф не був винятком. Марія перебирається жити в його дім; обидвоє побожні, а значить – про пусте не думають. Аж раптом Марія ні з того ні з сього каже до Йосифа:
— Я вагітна, зачала від Духа Святого.
Уявімо собі людську реакцію будь-якого чоловіка:
— Люба, радий за тебе, але це не моя історія.
У кращому випадку — розлучення, поділ майна і повернення «бракованої» нареченої до батьківського дому, мовляв, що виховали, те собі і забирайте!
АЛЕ ЙОСИФ ДІЄ ІНАКШЕ!!!
Він не піддається емоціям, дуже ймовірно – стає на молитву, і, мабуть, у нього виникає план, бо як інакше би ми пояснили фрагмент Євангелія про візит Марії до своєї родички Єлизавети, та ще й такий, що розтягнувся на місяців шість? І знову ж таки, пропоную подивитись на те, що робить Йосиф з вірою, але через призму раціональності чи здорового глузду.
Йосиф точно був високоморальною людиною. «Чому?» – запитаєте ви.
А все дуже просто. Треба пам’ятати, що початки земної історії Христа, мають місце у конкретній історичній, культурній, соціальній та релігійній дійсності. Дійсності вибраного народу. Народу, який, на хвилиночку, живе за правилами Старого Завіту, а це вам не жарти. Тут все чітко.
Око за око, зуб за зуб. За перелюб та відступ від віри предків — каменування. І от перелюб нас тут цікавить найбільше. За людською логікою важко повірити, що твоя наречена зачала від Святого Духа. Життєвий досвід підказує: «Знаю я того духа з сусідньої вулиці».
Практичним наслідком такої зневаги та невірності мала стати смерть, та ще й не абияка, а публічне каменування. Ну що ж зробиш, не було у людей підписки на «Нетфлікс», треба було якось прикрашати одноманітні будні. От і збиралась громада на публічні страти, де кожен міг виявити свою ревність, не жаліючи каміння для грішника чи грішниці. Звичайно, що про права дитини та фемінізм у ті дні ніхто не чув, а «Pro-life» не існувало. Все просто^ перелюб — смерть, а селу чи громаді – ще один цікавий вечір для підкріплення переконання у богообраності народу. Тобто, думаю, ви вже зрозуміли, що мав зробити Йосиф і що мало чекати на Марію.
АЛЕ ЙОСИФ ДІЄ ПО-ІНШОМУ. Відсилаючи Марію до тітки (пригадайте Євангеліє), з Марією він не поїхав. Йосиф хотів відпустити Марію, але не просто тихенько відпустити, а ще й зберегти життя їй та дитині. Ну бо чого ж би Марія півроку сиділа у своєї тітки? Знову ж таки, погляньмо на ситуацію з урахуванням тогочасної реальності (будьте певні, Господь, коли втручається чи чинить чудеса, теж її враховує). Навіть якщо Йосиф приховав би факт «зради» (пригадую, що ми розглядаємо ці події з людської точки зору), то знайшлися б ті, хто все бачить і знає про нас, іноді більше, ніж ми знаємо про себе. Нікого не нагадує? У вас перед будинком теж усі лавочки зайняті, а двері сусідньої квартири навпроти відчиняються в унісон з вашими? Звичайно ж, мова про сусідів, і така вже у нас людська природа, що життя у вікнах навпроти нам миліше та цікавіше за будь-який мексиканський серіал, а ще… сприяє кращій інтеграції та соціалізації у дворі. Тобто, якщо б навіть Йосиф і спробував щось приховати, то сусіди б зауважили щось не те (читай про довгі та одноманітні вечори без «Нетфліксу» вище).
Відтак Марія вирушає до Єлизавети. А що робить Йосиф у цей час? Йосиф міркує, як бути далі. О, і тут буде одразу про два чуда від Господа. Перше — Йосифу сниться сон. Деталі вам відомі. Ангел підтверджує слова Марії, але цікавіше тут, що робить Йосиф: він – вірить, приймає і довіряє, бо знову ж таки – читай вище, куди й на скільки відправив Марію, і все це з однією метою – виграти трохи часу, щоб зрозуміти, як і що йому робити далі. Минає шість місяців.
Та Єлизавета, яка теж повірила в місію Марії стати Матір’ю Бога, все одно живе серед людей, яким точно важко пояснити, чому у неї живе вагітна племінниця без чоловіка? Рішення просте – Марія повертається до свого нареченого, з яким була заручена.
І тут відбувається друге диво, яке ми теж у цій біблійній історії не зауважуємо, а сприймаємо як деталь чи фон. «Тими днями вийшов указ від кесаря Августа переписати всю землю». Біблісти сьогодні ламають списи: чи був це саме Август чи, може, хтось інший – для наших роздумів ім’я не настільки важливе. Найважливішою тут залишається дія. Отож перепис населення, але не такий, яким ми уявляємо його сьогодні, коли на порозі з’являються люди в чорних костюмах і запитують: «А ви вірите в Бога?» (жартую, цю історію прибережімо для іншого допису)
Звичайно, ми знаємо, що перепис населення нині здійснюють відповідні люди, які самі ходять від хати до хати – ні, не колядувати, а звіряти паспортні дані мешканців. В часи народження Ісуса Христа у місцевих такого привілею не було і треба було самому з усією своєю родиною вирушати у місця, з яких походив, та там, уже на місці, записуватися у місцевого клерка. Отож те саме роблять Йосиф і Марія. І я сказав раніше, що Бог враховує контекст та ситуацію, коли планує зробити чудо. Саме так Він і зробив і в історії з народженням Ісуса. Врахував контекст і використав обставини.
Отож Марія на останньому триместрі вагітності вирушає у нове місто разом з Йосифом. У місто, де ніхто не знає їхньої особливої історії, і де вона спокійно може народити дитину, не боячись за її чи власне життя, адже для всіх Йосиф та Марія — подружжя (хто ж там буде розбиратись заручені вони чи ні, а, зрештою, кому вони були цікаві?). Отож Марія безпечно народжує на новому місці. Звичайно, і тут не обійшлось без пригод: волхви, царі, небесне військо і зірка, а ще – печера (або, як у нас часом її називають старі люди – вертеп), де народжується особливе – Боже – Дитя. І знову, думаю, тут уже всім відомо, що було далі? Але спробуймо подивитись на історію очима віри та з позиції Йосифа. Чудеса — це класно, вони укріпили віру Йосифа, що все, що тут відбувається, має сенс і Господь за цим всім пильнує.
Але десь трохи ніби на задньому плані з’являється злий цар пу…Ірод, який уже знає єврейські пророцтво про народження нового царя, ну і за класикою – який вождь відмовиться від влади? Єдине рішення – знищити конкурента. Ідея фікс — треба реалізувати. Прийнято — робота розпочата. І знову Господь промовляє до Йосифа…. Треба рятувати Дитятко та Його Матір і вирушати, як біженці, за кордони до Єгипту – добре, що погода там хороша, а мови – схожі; а якщо й ні – хто тоді про це думав? Йосиф розуміє серйозність розмов з Богом, а ще не сумнівається в тому, що події мають сенс. Бере Марію, Дитятко і вирушає до Єгипту.
І знову ж таки, про сповнення пророцтва, що з «Єгипту я прикличу свого сина», ми пам’ятаємо, але ж тут трохи під іншим кутом дивимось на біблійну історію. Отож, подорож до Єгипту – це ще одне Боже чудо, пов’язане із безпекою для Дитятка і Його Матері. Бо ж ми всі розуміємо, що після перепису родина мала би повернутись назад, а там… (читай знову пункт про довгі вечори без підписки на «Нетфлікс»). Тобто, опинившись у чужій країні, очевидно, як біженці, святе сімейство отримало шанс жити нормально без остраху, що якась сусідка точно згадає, що ж там такого було і чому дати не співпадають. Навіть, здавалося б, у найдраматичніші моменти Господь турбується, Він чуває та допомагає, можливо, просто не рекламує явно та голосно своєї присутності.
А що ж Йосиф… а Йосиф старенький колише дитятко
Ще один фейк, який добре прижився у масовій культурі, бо ж так простіше пояснити, чому в Ісуса не було братів і сестер (рідних). От просто подумайте собі, як старець міг би опікуватись вагітною, породіллею, а потім ще й матір’ю, що годує грудьми (нагадую, що дитячих сумішей, як і підгузників тоді не було) та немовлям? Для того, щоб дбати про родину, потрібні були молодість та сили, бо, окрім домашніх обов’язків, треба було заробити на хліб. У Святому Письмі відсутні згадки про те, що Господь виписав чек на допомогу при народжені дитини для Марії, а значить – Йосифу треба було працювати.
І «бінго!» – скажете ви: ми точно, знаємо ким він був.
Так, Йосиф працював теслею.
Знову ж таки, на той час – дуже практична професія, і зовсім не для вбогих. Пригадайте, скільки коштувало вам замінити столярку в квартирі чи будинку? Але що тут найцікавіше: столяр може працювати разом з іншими майстрами, майже не використовуючи мови. Він же заробляє руками, інструментом та майстерністю, а не словами та промовами. Знову ж таки, професія Йосифа дозволила родині вижити, а з огляду на тривале перебування за кордоном, він мав бути чоловіком максимум середнього віку, щоб могти забезпечувати родину. І тут ми відкриваємо ще одну його рису — вірність.
Пригадуєте фрагмент тексту «і не спізнав її»?
Природно, що чоловік і жінка, які заручаються – одружуються і співживуть, хіба що вони домовляються про щось між собою, але це не просто домовленість на словах, адже ми люди — плоть слабка і тому подібне. Очевидно, що між Йосифом та Марією була значно серйозніша форма домовленості – можливо, я дозволю собі тут припустити, могла мати місце клятва перед Всевишнім. Для юдеїв того часу це була нормальна поширена практика. Припускаючи ймовірність такого розвитку подій, все стає зрозумілим. І знову ж таки, щодо Йосифа: наскільки глибокою мала бути у цього чоловіка любов, щоб пристати на таку клятву, а ще прийняти Дитину та любити її як власну, розуміючи, що Вона перевищує усе, що тобі відомо про Бога, бо і є Ним самим? Цікаво, що Господь від моменту зачаття входить в людську історію і проходить усі стадії розвитку людини. Тобто Йосиф і Марія виховують Ісуса у вірі.
І тут варто пригадати про принесення Ісуса до храму. Це звичай, якого дотримувались усі віруючі юдеї. Ви скажете, що Йосиф та Марія точно були бідними, бо принесли пару горлиць у жертву. Ну, вони, звісно, не були суперзаможними, але, як я уже казав раніше, Господь використовує наявні ресурси, вказуючи на свій план та присутність. От подумайте, кого нагадують чи з ким у вас асоціюються горлиці? Можливо, з голубами – а символом кого є голуб? Чи не Святого Духа?
«Два» – число, яке теж може мати символічний сенс. Я пропоную спробувати відчитати символіку горлиць таким чином: Христос, принесений у храм через складену жертву (горлиці) ніби пригадує нам, що Господь був присутнім у Старому Завіті і явно діє у НОВОМУ. А якщо ми ще врахуємо, що під час принесення Ісуса до храму відбулася зустріч зі священником та пророчицею, то цей момент можна відчитати як сповнення віри та пророцтв Старого Завіту в особі Ісуса Христа. А ще той факт, що Господь приходить до всіх чоловіків та жінок, не залежно від того, хто вони, мають сім’ю чи ні. І тут згадайте, будь ласка, що в храмі присутні четверо дорослих, які можуть символізувати стани та діяльність людини у світі. Йосиф тут, наприклад, міг би символізувати усіх працівників та чоловіків-батьків.
Вибачте за довгий текст, але ще кілька думок про Йосифа. Я про історію із дванадцятилітнім Ісусом та походом до Єрусалимського храму. Знову ж таки, недооцінена роль Йосифа. За єврейською традицією, хлопчики з певного віку (12 років) мали б здійснювати паломництво до головної святині в Єрусалимі, але це не просто паломницво, це також прийняття у релігійну спільноту та перевірка на знання молитов і Тори. Тож вгадайте, хто цього всього мав навчати синів? Правильно – батько, і місцевий ребе. Думаєте, в земному житті Ісуса було якось інакше? А от і ні. Значить, ця функція випала Йосифу. Погодьтеся, щоб навчити, треба й самому розуміти, чого навчаєш. Відтак варто відкинути ще один міф — Йосиф не дуже ерудований тесля. Ні, це не так, Йосиф праведний єврей, а значить – вчений чоловік і турботливий батько, бо одним із найважливіших завдань для батьків у старозавітній церкві було навчити дитину віри, а не купити чупа-чупс.
Ну, і насамкінець: окрім віри, Йосиф вчить Ісуса, як заробити на шматок хліба в тому світі. Пригадуєте слова, «а хіба він не син теслі»? Висновок такий — Ісус не лише навчався від Йосифа, але й працював разом із ним, бо ж місцеві люди все бачать.
Отакі короткі роздуми вийшли про одного з найважливіших та найменш помітних героїв Різдва. І якщо спробувати описати постать Йосифа одним реченням, то я пропоную таке «Великі діла робляться в тиші й непомітно».
Про автора: Назарій ПЕТРІВ, живе та працює у Львові, греко-католик, випускник УКУ, докторант, працює в соціальних проєктах.
Також читайте: «Богословʼя тіла» Івана Павла ІІ побачило світ українською мовою у Львові
Повязані записи
