Найважливіше духовне обмеження літургійного чи Великого посту, згідно з Отцями Церкви, зокрема із Василієм Великим, полягає в тому, що «не треба їсти свого брата». Бо суть посту не в тому, що ми відмовляємось від їжі, музики чи інших забав, – хоча це все також надзвичайно потрібно. Маємо усвідомити, що всю цю відмову, яку ми робимо, необхідно чимось заповнити. Вона повинна бути заповнена благочинністю, інтенсивнішою молитвою, якоюсь активною працею, яку ми робимо для свого освячення. Наприклад, читанням Святого Письма або Катехизму Католицької, Греко-Католицької чи якоїсь іншої Церкви. Тобто, поринаючи в літургійні тексти, вибираючи собі якийсь псалом і над ним розважаючи, ми збагачуємось неповторними думками. Або ж виконуємо в період посту якусь роботу, яку ми вже собі давно постановляли, але дотепер не мали на неї часу.
Деякі люди покинули на період Великого посту соціальні мережі, щоб увесь вільний час присвятити певній хорошій справі, наприклад, навчитись писати ікони або прочитати якісну художню книгу. Ось в цьому й полягає суть одного із найбільш заглибленого та духовного етапу життя християнина протягом року.
Звісно, ми повинні пам’ятати та розуміти, для чого Церква подає нам усі ці обмеження. Неділя сиропусна, коли закінчують приготування до Великого посту, є також названа Неділею жалю за втраченим раєм. Піст – це є період, в який ми повинні повноцінно усвідомити, фізично себе обмеживши, що внаслідок гріхопадіння ми втратили рай, ми втратили достаток, ми втратили те – і зараз маємо змиритись із своїми обмеженнями.
Якщо ми це собі сприймемо, то пасхальна ніч та благословення усіх м’ясних та молочних продуктів стануть для нас істинною благодаттю. Тоді ми зрозуміємо, що внаслідок воскресіння Христового все, що ми втратили, до нас знову повертається. Якщо ми від цього не відмовляємося протягом посту, буде набагато важче потім всі ці дари достойно прийняти.
Для цілого українського народу в час Великого посту найважливішим є зрозуміти зв’язок із своїм Господом, що зможе зміцнити наш дух, позбавити серце зайвих турбот і страхів. Я пригадую події, які відбувались рік тому на Майдані: люди молились дуже ревно та інтенсивно протягом Революції Гідності. Я знаю це, бо я довший часі провадив ці нічні молитви. Кожної години люди промовляли «Отче наш», «Богородице Діво» та співали гімн України, І мені шкода, що зараз ми цю традицію трошечки занедбали.
Саме тому час Великого посту повинен бути часом усвідомлення Божої волі для нас Якою ж є найкраща молитва в ці благословенні дні? Такою, якою була молитва Ісуса Христа в Гетсиманському саду. Він також в той період проходив крізь дуже складний час для себе особисто. Його молитва звучала наступним чином: «Господи, якщо можливо, нехай промине повз мене ця чаша. Але не моя воля хай буде, а Твоя». Цього і ми повинні навчитись в цьому пості – це не робити поспішних рішень, не вказувати Богові, як він має за нас вирішувати нашу долю. Мусимо просити в Бога через набагато інтенсивнішу, аніж завжди молитву, розуміння того, як кожен з нас може долучитись до перемоги.
«Що я повинен зробити для того , щоб долучитись до перемоги?», – запитує кожен віруючий. Це повинна бути основна молитва протягом посту, і для цього можна послуговуватись християнськими можливостями. Є Церква з різними богослужіннями, приходьте ставайте їх частиною. І на кожному робіть собі постанову: « Господи, я пришов на це богослужіння для того, щоб зрозуміти те, що зараз відбувається в моєму житті. Я не хочу проявляти своєї ініціативи, я прагну, щоб ти мені сказав, як я повинен діяти задля перемоги, для того, щоб настав мир в Україні та світі. Якою повинна бути моя цеглина для цього миру?». Ось що я як священик раджу людям протягом Великого посту. Проте, для миру потрібно не тільки молитись, але й діяти в рамках Божої волі та благословення..
У час Великого посту для українського народу болючим є питання прощення У цьому випадку я завжди проводжу аналогію із маленькою дитиною. Її треба пробачати, коли вона робить якусь прикрість, але це не означає, що треба потурати дитині в її злих нахилах. Якщо вона, незважаючи на ваше прощення, далі починає робити щось погане, треба її покарати – це є один із способів виховання,
Ми повинні прощати нашим ворогам, але ми маємо захищатись, ми не повинні відповідати агресією на агресію, але ми змушені навчитись агресію стримувати. І якщо немає іншої можливості, її треба стримувати збройно. Ми можемо пробачити те, що в нас забрали Крим, але ми мусимо його повернути.
Сьогодні триває війна на Донбасі. Звичайно, ми як християни, маємо пробачити все, але це не означає, що маємо дозволити собі віддати Донбас, ми відвоюємо його і перекриємо кордон. Нехай представники іншої держави будують своє життя на своїй території. Ми будемо в себе наводити порядок згідно із нашою Конституцією, з нашими уявленнями про майбутнє країни.
Тобто пробачати – не означає потурати. Пробачати – означає полюбити людину, з любов’ю поставитись до неї як такої, але не до її злих вчинків. Кожен заслуговує на прощення і любов, але свої, справедливі інтереси ми повинні також захищати й відстоювати.
І це вже не є питання прощення, якщо ми забудемо. Прощення – це не забуття, прощення – це є пам’ять і постійне нагадування, що ми нікому не дозволимо принизити свою людську гідність і забрати свободу. В час Великого посту треба плекати прощення, але не плутати його із байдужістю.
о. Василь Рудейко, доктор богослов’я, віце-ректор УКУ, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові
Повязані записи
